
- •1.1. Наукові теорії проблем праці та зайнятості: основоположники, прихильники, сутність
- •1.2. Поняття, сутність категорії “праця”. Соціально-економічні характеристики праці
- •1.3. Зміст і характер праці. Роль праці у розвитку людини та суспільства й особливості її результатів у різних сферах економічної діяльності
- •1.4. Сутність соціально-трудових відносин і їх місце у системі відносин ринкової економіки
- •1.5. Характеристика системи соціально-трудових відносин: сторони, суб’єкти і органи соціально-трудових відносин
- •1.6. Види, типи та рівні соціально-трудових відносин. Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин
- •1.7. Держава, роботодавці, наймані працівники як суб’єкти соціально-трудових відносин: основні функції, завдання, роль на різних рівнях соціально-трудових відносин
- •1.8. Регулювання соціально-трудових відносин: нормативно-правове, договірне. Характеристика основних методів регулювання
- •1.9. Соціальне партнерство: сутність, передумови виникнення, роль, форми, принципи, нормативно-правова база, чинники та напрями його розвитку.
- •1.10. Генеральна угода, галузеві, регіональні угоди, колективні договори: призначення, функції, структура, процедури підписання і внесення змін. Контроль за їх виконанням
- •1.11. Трудовий договір, трудовий контракт: особливості укладання, основоположення, особливості
- •1.12. Трудові ресурси: соціально-економічна характеристика. Людські ресурси, їх місце у суспільному виробництві. Економічне активне населення
- •1.13. Трудовий потенціал: сутність, структура, рівні, показники
- •1.14. Людський капітал: розвиток, використання. Інвестиції у людський капітал: сутність, види, особливості
- •1.15. Сутність категорії “робоча сила”, зміст її якісних характеристик та розвиток: професійний, у системі безперервної системи. Професійний розвиток та компетентність персоналу
- •1.16. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура, організація діяльності, пріоритетні напрями діяльності
- •1.17. Види і структура доходів населення та джерела їх формування. Номінальні і реальні доходи. Трудові і нетрудові доходи
- •1.18. Соціально-економічна сутність диференціації доходів населення. Чинники, що впливають на величину та диференціацію доходів населення, показники диференціації населення за рівнем доходів
- •1.19. Державне регулювання доходів населення: принципи, методи особливості політики у сфері доходів населення. Прожитковий мінімум, нормативні споживчі бюджети
- •1.20. Продуктивність, продуктивність праці: сутність, принципи управління, їх взаємозв’язок. Основні показники продуктивності праці. Виробіток, трудомісткість, їх взаємозв’язок
- •1.21. Методи вимірювання продуктивності праці, що використовуються в організаціях: трудовий, вартісний, натуральний і умовно-натуральний. Сфери використання, переваги і недоліки
- •1.22. Сутність і класифікація факторів підвищення продуктивності праці, їх характеристика
- •1.23. Сутність, класифікація резервів підвищення продуктивності праці. Резерви зниження трудомісткості продукції
- •1.24. Соціально-економічна сутність заробітної плати та її функції у ринковій економіці. Номінальна і реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата
- •1.25. Принципи, основні елементи організації оплати праці
- •1.26. Застосування доплат, надбавок, та інших заохо-чувальних компенсаційних виплат
- •1.27. Сутність, зміст призначення, основні елементи тарифної та безтарифної системи оплати праці
- •1.28. Тарифні сітки, їх побудова. Тарифні ставки
- •1.29. Сутність форм заробітної плати і умови їх застосування
- •1.31. Аналіз основних трудових показників: продук-тивності, трудомісткості праці
- •1.32. Аналіз чисельності і складу працівників
- •1.33. Аналіз використання фонду заробітної плати і рівня середньої заробітної плати
- •1.34. Планування продуктивності праці: за факторами її зростання, на основі зниження трудомісткості продукції та поліпшення використання робочого часу тощо. Основні етапи планування
- •1.35. Планування чисельності керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців за типовими нормативами, нормами підпорядкованості, навантаження. Методи розрахунку чисельності робітників
- •1.36. Методи планування фонду заробітної плати: за нормативами, за елементами структури
- •1.37. Планування фонду заробітної плати керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців
- •1.38. Планування середньої заробітної плати і співвідношення темпів її зростання з темпами підвищення продуктивності праці
- •1.39. Державна статистична та оперативна звітність з питань праці
- •2.1. Мета вивчення, предмет, об’єкт і завдання ринку праці
- •2.2. Поняття і умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
- •2.3. Елементи ринку праці, кон’юктура ринку праці
- •2.4. Функції ринку праці, сегментація ринку праці
- •2.5. Механізм саморегулювання ринку праці
- •2.6. Суб’єкти, об’єкти, інструменти та засоби впливу на ринок праці
- •2.7. Складові індивідуальної робочої сили
- •2.8. Класична теорія пропозиції робочого часу
- •2.9. Пропозиція інтенсивності та якості робочої сили
- •2.10. Поняття сукупної пропозиції робочої сили
- •2.11. Джерела сукупної пропозиції робочої сили
- •2.12. Якісний склад пропозиції робочої сили: за категоріями населення, віком
- •2.13. Індивідуальний та сукупний попит
- •2.14. Внутрішньо фірмовий ринок праці: дисбаланс на ринку праці
- •2.15. Зайнятість населення, види зайнятості: повна, глобальна, примусова
- •2.16. Класифікація основних форм зайнятості за організацією робочого часу, за стабільністю трудової діяльності, за статусом
- •2.17. Продуктивна, ефективна та нерегламентована зайнятість
- •2.18. Принципова основа нелегальної та нерегламентованої форм зайнятості
- •2.19. Мета і завдання державної політики зайнятості, її основні принципи
- •2.20. Сутність безробіття, економічні і соціальні наслідки безробіття, основні причини безробіття в Україні
- •2.21. Диференціація безробіття за видами та її практичне значення
- •2.22. Приховане та часткове безробіття та його наслідки
- •2.23. Безробіття та його макроекономічні показники, природний рівень безробіття, теорія пошуку роботи
- •2.24 .Основні напрями державних заходів щодо скорочення рівня безробіття
- •2.25. Поняття гнучкості та жорсткості на ринку праці
- •2.26. Гнучкі форми зайнятості та їх роль у державному регулюванні зайнятості
- •2.27. Активність, мобільність, міграція робочої сили та чинники, які впливають на кожну з перечислених категорій
- •2.28. Методи регулювання і ресурсне забезпечення ринку праці
- •2.29. Активна і пасивна політика держави на ринку праці
- •2.30. Органи державного регулювання ринку праці
- •2.31. Профспілки та підприємці на ринку праці
- •3.1. Місце управління персоналом в комплексі внутрішньоорганізаційного менеджменту
- •3.2. Основний зміст діяльності менеджера з персоналу
- •3.3. Зміст понять “трудові ресурси” та “економічно активне населення”
- •3.4. Зміст поняття “робоча сила” та “трудовий потенціал”
- •3.5. Людський капітал, його ознаки та характеристики
- •3.6. Основні напрямки управління персоналом в організації та їх характеристика
- •3.7. Структура персоналу організації
- •3.8. Принципи управління, їх характеристика та призначення
- •3.9. Методи управління персоналом та їх класифікація
- •3.10. Система управління персоналом, її призначення та характеристика
- •3.11. Принципи побудови системи управління персоналом
- •3.12. Основні підсистеми системи управління персоналом та їх характеристика
- •3.13. Історія розвитку кадрових служб
- •3.14. Служба управління персоналом: її завдання та структура
- •3.15. Основні напрямки діяльності сучасної служби управління персоналом
- •3.16. Завдання та форми розвитку персоналу організації
- •3.17. Зміст і завдання перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу
- •3.18. Принципи та функції оцінки персоналу організації
- •3.19. Пріоритети та проблеми ресурсного забезпечення менеджменту персоналу в сучасних умовах
- •3.20. Соціальна та економічна ефективність управління персоналом
- •4.1. Мотивація як складова менеджменту персоналу
- •4.2. Зв’язок мотивації персоналу з основними напрямками кадрового менеджменту
- •4.3. Основні завдання та принципи мотивації персоналу
- •4.4. Потреби як основна ланка мотивації трудової діяльності
- •4.5. Організація заробітної плати та її вплив на мотивацію праці
- •4.6. Сутність категорій “інтереси”, “мотиви”, “стимули”, “стимулювання”
- •4.7. Принципи оцінки персоналу та їх взаємозв’язок з мотивацією трудової діяльності
- •4.8. Атестація персоналу та її мотивуюча роль
- •4.9. Змістовні теорії мотивації: загальна характеристика
- •4.10. Загальна характеристика процесійних теорій мотивації
- •4.11. Планування трудової кар’єри в системі мотиваційних заходів
- •4.12.Теорія ієрархії потреб а. Маслоу та її значення
- •4.13. Теорія двох факторів ф. Герцберга та практичні аспекти її застосування
- •4.14. Теорія “X” та теорія “y” в комплексі орієнтирів мотиваційного менеджменту
- •4.15. Теорія очікувань в. Врума та її зміст
- •4.16. Теорія справедливості Дж. С. Адамса та її зміст
- •4.17. Форми мотивації праці: трудова, статусна та матеріальна
- •4.18. Нематеріальні фактори мотивації праці
- •4.19. Гуманізація праці як провідна складова нематеріальної мотивації
- •4.20. Участь працівників в управлінні виробництвом та її мотивуюча роль
- •Список літературних джерел
3.18. Принципи та функції оцінки персоналу організації
Оцінка персоналу розглядається як елемент управління і як система атестації кадрів, що застосовується в організації в тій чи іншій модифікації. В той же час це необхідний засіб вивчення якісного складу кадрового потенціалу організації, його сильних і слабких сторін, а також основа для удосконалення індивідуальних трудових здібностей працівника і підвищення його кваліфікації. Оскільки результати оцінки визначають положення працівника на виробництві і перспективу його переміщення, то вони є важливим мотиваційним фактором покращення трудової діяльності і відношення до праці. Основними цілями оцінки персоналу є:
– адміністративна, яка полягає в прийнятті кадрових рішень на об'єктивній і регулярній основі (розміщення кадрів, їх переміщення та оплата праці);
– інформативна – забезпечення керівників необхідними даними про кількісний та якісний склад персоналу;
– мотиваційна – орієнтація працівників на покрашення трудової діяльності в потрібному для організації напрямку.
Із всієї сукупності цілей і напрямків проведення оцінки персоналу виділяють основну – покращити управління діяльністю організації. Підприємство не може розраховувати на довготривалий розвиток без ефективного управління людьми та організації їх діяльності. Основою забезпечення цього і є оцінка кадрів як відправна для удосконалення персоналу, його мотивації і відповідної оплати праці. Оцінка працівників найбільш повною мірою охоплює дві сфери його діяльності – поточну і перспективну.
При аналізі поточної діяльності акцентується увага на тому, як працівник виконує роботу. Перспективна діяльність регламентується рішенням при розстановці, ротації, переміщенні і навчанні персоналу, вимагає оцінки здібностей, особистих якостей, мотивації, що дозволяє прогнозувати потенціальні можливості працівника. При організації роботи з людьми одержані дані є базовими для прийняття ефективних кадрових рішень.
Оцінка персоналу – це цілеспрямований процес визначення відповідності якісних характеристик персоналу (здібностей, умінь, мотивів) вимогам посади або робочого місця.
Оцінка персоналу передбачає порівняння певних характеристик людини – професійно-кваліфікаційного рівня, ділових якостей, результатів праці з відповідними параметрами, вимогами, еталонами. Навіть такі загальні риси людини, як розум, краса, сила, ретельність визначаються в порівнянні з чимось, а тому потребують оцінки. Отже, правомірним с твердження, що оцінювати персонал – це значить робити висновок на основі порівняння “ідеального” працівника з тією реальною людиною, що працює в конкретній організації, на конкретній посаді. Оцінка персоналу полягає у визначенні того, якою мірою кожний працівник досягає очікуваних результатів у праці й відповідає тим вимогам, які випливають з його виробничих завдань. Оцінка персоналу є процедурою, яку проводять з метою виявлення міри відповідності особистих якостей працівника, кількісних і якісних результатів прані нормативним вимогам, поставленим цілям.
Працівник повинен відповідати вимогам, які ставляться до нього посадовими обов’язками, змістом і характером праці, а також вимогам організації й культури підприємства. Оцінюють не тільки потенціальні можливості працівників, їх професійний рівень, компетенцію, а й реалізацію цих можливостей у процесі виконання доручених обов’язків й досягнення нормативних показників підприємства.
Оцінці підлягають усі категорії працівників, але значимість її для окремих категорій різна. Природно, що оцінка особистих і лілових якостей керівників, головних спеціалістів значно складніша, ніж виробничого персоналу. Оцінка виробничого персоналу – це визначення певних професійних і особистих якостей працівників, виходячи з їх функціональних обов’язків і цілей підприємства, за встановленими критеріями.
За таким підходом оцінка персоналу повинна обов’язково включати психологічний компонент і бути спрямованою на розробку рекомендації з управління як персоналу в цілому, так і окремими працівниками.
Проведення оцінки персоналу дозволяє:
– планувати кар’єру та просування працівників по службі;
– визначати рівень компетентності спеціалістів;
– здійснювати перестановку кадрів з врахуванням компетен-тності і потенціалу працівників;
– одержати психологічний портрет працівників організації;
– проводити ефективний підбір потрібних спеціалістів;
– вивчати специфіку міжособистісних відносин і психологічний клімат у колективі;
– визначити міру задоволення і зацікавленості працівників в організації;
– знаходити засоби для закріплення в організації потрібних спеціалістів;
– розробити ефективну систему мотивації трудової діяльності;
– раціоналізувати методи роботи з персоналом.
Важливим завданням оцінки с забезпечення зворотного зв’язку: працівник має знати, як оцінюються результати його діяльності, бажання якісного виконання його роботи з боку керівництва. Оцінка повинна розглядатись відкрито, повинні обговорюватися досягнення працівника та вибиратися шляхи покращення його діяльності. Працівники мають знати, які помилки були з їхньої вини, а які залежать від внутрішніх умов підприємства. Це дозволяє скорегувати як поведінку працівників, так і умови їх роботи.
Проведення оцінки персоналу дає інформацію про:
– ефективність роботи працівників;
– потенційні можливості спеціалістів і перспективи їх росту;
– причини неефективної роботи окремих спеціалістів;
– потреби і пріоритети в навчанні та підвищенні кваліфікації;
– бажання і надії працівників;
– шляхи удосконалення організації праці.
На результатах оцінки ґрунтується ряд управлінських рішень з проблем:
– підбору і розстановки кадрів, вияснення вкладу кожного працівника в діяльність підприємства;
– просування працівників як по вертикалі, так і по горизонталі;
– покрашення структури, стилю, методів управління персо-налом;
– зміцнення взаємозв’язків адміністрації і профспілки, керівників і підлеглих.
Кожна із цих проблем пов’язана з різними аспектами ділової оцінки. Так, при наймі на роботу, вимагають, перш за все, оцінки особистих якостей претендента, а при атестації – оцінки результатів праці.
Регулярна і систематична оцінка персоналу забезпечує керівництво інформацією для прийняття обґрунтованих рішень з підвищення рівня заробітної плати, підвищення на посаді, присвоєння кваліфікації тощо.
Оцінка персоналу (самооцінка і зовнішня) виконує дві основні функції: орієнтуючу й стимулюючу. Орієнтуюча функція полягає втому, що кожна людина через оцінку з боку суспільства та за допомогою самооцінки усвідомлює себе, свій стан і поведінку, отримує можливість визначити напрямки і способи подальшої діяльності.
Стимулююча функція оцінки виявляється в тому, що вона, породжуючи в людини переживання успіху чи невдачі, підтверджуючи правильність чи неправильність вибраної поведінки, спонукає людину до діяльності в певному напрямку [17, с. 218].
Отже, управління персоналом передбачає широке використання результатів оцінки персоналу, адже кожна організація прагне зберегти кращі кадри, створити їм умови для професійно-кваліфікаиійного зростання і одночасно звільнитись від праців-ників інертних, малокваліфікованих, безперспективних.