- •1.1. Наукові теорії проблем праці та зайнятості: основоположники, прихильники, сутність
- •1.2. Поняття, сутність категорії “праця”. Соціально-економічні характеристики праці
- •1.3. Зміст і характер праці. Роль праці у розвитку людини та суспільства й особливості її результатів у різних сферах економічної діяльності
- •1.4. Сутність соціально-трудових відносин і їх місце у системі відносин ринкової економіки
- •1.5. Характеристика системи соціально-трудових відносин: сторони, суб’єкти і органи соціально-трудових відносин
- •1.6. Види, типи та рівні соціально-трудових відносин. Принципи функціонування системи соціально-трудових відносин
- •1.7. Держава, роботодавці, наймані працівники як суб’єкти соціально-трудових відносин: основні функції, завдання, роль на різних рівнях соціально-трудових відносин
- •1.8. Регулювання соціально-трудових відносин: нормативно-правове, договірне. Характеристика основних методів регулювання
- •1.9. Соціальне партнерство: сутність, передумови виникнення, роль, форми, принципи, нормативно-правова база, чинники та напрями його розвитку.
- •1.10. Генеральна угода, галузеві, регіональні угоди, колективні договори: призначення, функції, структура, процедури підписання і внесення змін. Контроль за їх виконанням
- •1.11. Трудовий договір, трудовий контракт: особливості укладання, основоположення, особливості
- •1.12. Трудові ресурси: соціально-економічна характеристика. Людські ресурси, їх місце у суспільному виробництві. Економічне активне населення
- •1.13. Трудовий потенціал: сутність, структура, рівні, показники
- •1.14. Людський капітал: розвиток, використання. Інвестиції у людський капітал: сутність, види, особливості
- •1.15. Сутність категорії “робоча сила”, зміст її якісних характеристик та розвиток: професійний, у системі безперервної системи. Професійний розвиток та компетентність персоналу
- •1.16. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура, організація діяльності, пріоритетні напрями діяльності
- •1.17. Види і структура доходів населення та джерела їх формування. Номінальні і реальні доходи. Трудові і нетрудові доходи
- •1.18. Соціально-економічна сутність диференціації доходів населення. Чинники, що впливають на величину та диференціацію доходів населення, показники диференціації населення за рівнем доходів
- •1.19. Державне регулювання доходів населення: принципи, методи особливості політики у сфері доходів населення. Прожитковий мінімум, нормативні споживчі бюджети
- •1.20. Продуктивність, продуктивність праці: сутність, принципи управління, їх взаємозв’язок. Основні показники продуктивності праці. Виробіток, трудомісткість, їх взаємозв’язок
- •1.21. Методи вимірювання продуктивності праці, що використовуються в організаціях: трудовий, вартісний, натуральний і умовно-натуральний. Сфери використання, переваги і недоліки
- •1.22. Сутність і класифікація факторів підвищення продуктивності праці, їх характеристика
- •1.23. Сутність, класифікація резервів підвищення продуктивності праці. Резерви зниження трудомісткості продукції
- •1.24. Соціально-економічна сутність заробітної плати та її функції у ринковій економіці. Номінальна і реальна заробітна плата. Мінімальна заробітна плата
- •1.25. Принципи, основні елементи організації оплати праці
- •1.26. Застосування доплат, надбавок, та інших заохо-чувальних компенсаційних виплат
- •1.27. Сутність, зміст призначення, основні елементи тарифної та безтарифної системи оплати праці
- •1.28. Тарифні сітки, їх побудова. Тарифні ставки
- •1.29. Сутність форм заробітної плати і умови їх застосування
- •1.31. Аналіз основних трудових показників: продук-тивності, трудомісткості праці
- •1.32. Аналіз чисельності і складу працівників
- •1.33. Аналіз використання фонду заробітної плати і рівня середньої заробітної плати
- •1.34. Планування продуктивності праці: за факторами її зростання, на основі зниження трудомісткості продукції та поліпшення використання робочого часу тощо. Основні етапи планування
- •1.35. Планування чисельності керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців за типовими нормативами, нормами підпорядкованості, навантаження. Методи розрахунку чисельності робітників
- •1.36. Методи планування фонду заробітної плати: за нормативами, за елементами структури
- •1.37. Планування фонду заробітної плати керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців
- •1.38. Планування середньої заробітної плати і співвідношення темпів її зростання з темпами підвищення продуктивності праці
- •1.39. Державна статистична та оперативна звітність з питань праці
- •2.1. Мета вивчення, предмет, об’єкт і завдання ринку праці
- •2.2. Поняття і умови виникнення та ефективного функціонування ринку праці
- •2.3. Елементи ринку праці, кон’юктура ринку праці
- •2.4. Функції ринку праці, сегментація ринку праці
- •2.5. Механізм саморегулювання ринку праці
- •2.6. Суб’єкти, об’єкти, інструменти та засоби впливу на ринок праці
- •2.7. Складові індивідуальної робочої сили
- •2.8. Класична теорія пропозиції робочого часу
- •2.9. Пропозиція інтенсивності та якості робочої сили
- •2.10. Поняття сукупної пропозиції робочої сили
- •2.11. Джерела сукупної пропозиції робочої сили
- •2.12. Якісний склад пропозиції робочої сили: за категоріями населення, віком
- •2.13. Індивідуальний та сукупний попит
- •2.14. Внутрішньо фірмовий ринок праці: дисбаланс на ринку праці
- •2.15. Зайнятість населення, види зайнятості: повна, глобальна, примусова
- •2.16. Класифікація основних форм зайнятості за організацією робочого часу, за стабільністю трудової діяльності, за статусом
- •2.17. Продуктивна, ефективна та нерегламентована зайнятість
- •2.18. Принципова основа нелегальної та нерегламентованої форм зайнятості
- •2.19. Мета і завдання державної політики зайнятості, її основні принципи
- •2.20. Сутність безробіття, економічні і соціальні наслідки безробіття, основні причини безробіття в Україні
- •2.21. Диференціація безробіття за видами та її практичне значення
- •2.22. Приховане та часткове безробіття та його наслідки
- •2.23. Безробіття та його макроекономічні показники, природний рівень безробіття, теорія пошуку роботи
- •2.24 .Основні напрями державних заходів щодо скорочення рівня безробіття
- •2.25. Поняття гнучкості та жорсткості на ринку праці
- •2.26. Гнучкі форми зайнятості та їх роль у державному регулюванні зайнятості
- •2.27. Активність, мобільність, міграція робочої сили та чинники, які впливають на кожну з перечислених категорій
- •2.28. Методи регулювання і ресурсне забезпечення ринку праці
- •2.29. Активна і пасивна політика держави на ринку праці
- •2.30. Органи державного регулювання ринку праці
- •2.31. Профспілки та підприємці на ринку праці
- •3.1. Місце управління персоналом в комплексі внутрішньоорганізаційного менеджменту
- •3.2. Основний зміст діяльності менеджера з персоналу
- •3.3. Зміст понять “трудові ресурси” та “економічно активне населення”
- •3.4. Зміст поняття “робоча сила” та “трудовий потенціал”
- •3.5. Людський капітал, його ознаки та характеристики
- •3.6. Основні напрямки управління персоналом в організації та їх характеристика
- •3.7. Структура персоналу організації
- •3.8. Принципи управління, їх характеристика та призначення
- •3.9. Методи управління персоналом та їх класифікація
- •3.10. Система управління персоналом, її призначення та характеристика
- •3.11. Принципи побудови системи управління персоналом
- •3.12. Основні підсистеми системи управління персоналом та їх характеристика
- •3.13. Історія розвитку кадрових служб
- •3.14. Служба управління персоналом: її завдання та структура
- •3.15. Основні напрямки діяльності сучасної служби управління персоналом
- •3.16. Завдання та форми розвитку персоналу організації
- •3.17. Зміст і завдання перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу
- •3.18. Принципи та функції оцінки персоналу організації
- •3.19. Пріоритети та проблеми ресурсного забезпечення менеджменту персоналу в сучасних умовах
- •3.20. Соціальна та економічна ефективність управління персоналом
- •4.1. Мотивація як складова менеджменту персоналу
- •4.2. Зв’язок мотивації персоналу з основними напрямками кадрового менеджменту
- •4.3. Основні завдання та принципи мотивації персоналу
- •4.4. Потреби як основна ланка мотивації трудової діяльності
- •4.5. Організація заробітної плати та її вплив на мотивацію праці
- •4.6. Сутність категорій “інтереси”, “мотиви”, “стимули”, “стимулювання”
- •4.7. Принципи оцінки персоналу та їх взаємозв’язок з мотивацією трудової діяльності
- •4.8. Атестація персоналу та її мотивуюча роль
- •4.9. Змістовні теорії мотивації: загальна характеристика
- •4.10. Загальна характеристика процесійних теорій мотивації
- •4.11. Планування трудової кар’єри в системі мотиваційних заходів
- •4.12.Теорія ієрархії потреб а. Маслоу та її значення
- •4.13. Теорія двох факторів ф. Герцберга та практичні аспекти її застосування
- •4.14. Теорія “X” та теорія “y” в комплексі орієнтирів мотиваційного менеджменту
- •4.15. Теорія очікувань в. Врума та її зміст
- •4.16. Теорія справедливості Дж. С. Адамса та її зміст
- •4.17. Форми мотивації праці: трудова, статусна та матеріальна
- •4.18. Нематеріальні фактори мотивації праці
- •4.19. Гуманізація праці як провідна складова нематеріальної мотивації
- •4.20. Участь працівників в управлінні виробництвом та її мотивуюча роль
- •Список літературних джерел
1.7. Держава, роботодавці, наймані працівники як суб’єкти соціально-трудових відносин: основні функції, завдання, роль на різних рівнях соціально-трудових відносин
Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх суб’єкти. Суб’єктами соціально- трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу.
Найманий працівник – це громадянин, що уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і відповідно до цієї угоди набув відповідних прав і обов’язків у трудовій сфері. Найманий працівник – це максимально узагальнене поняття. Реально суб’єктом соціально-трудових відносин можуть виступати й окремі індивіди, і групи працівників, організаційно об’єднані за певними системоутворюючими ознаками (професійна, посадова, галузева належність, вік, стать, рівень освіти, стан здоров’я та ін.). Ці ознаки часто визначають специфіку інтересів групи працівників, їхнього становища в соціально-професійній структурі, їхньої конку-рентоспроможності на ринку праці тощо. Але в будь-якому випадку є певні спільні характеристики, наявність і міра розвинутості яких у найманих працівників впливає на зміст і зрілість соціально-трудових відносин. Передусім це готовність і здатність найманого працівника особисто брати участь у соціально-трудових відносинах, мати певну думку щодо способів особистої участі в цих відносинах.
Роботодавець як суб’єкт соціально-трудових відносин відповідно до міжнародної класифікації – це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну або багато осіб. Роботодавець як правило є власником засобів виробництва. Роботодавець – це також дуже узагальнене поняття. На думку вчених, найкоректнішим його визначенням є таке: юридична особа, яка використовує працю найманих працівників, про що укладає відповідний трудовий договір. У вітчизняній господарській практиці роботодавцем вважається також керівник підприємства в державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державного заводу, хоча він сам є найманим працівником у держави і не володіє засобами виробництва.
Держава в соціально-трудових відносинах проявляється у таких функціях, які вона традиційно виконує. Умовно ці функції можна назвати так:
– законотворення, встановлення норм і правил;
– гарантія і захист прав;
– створення робочих місць (держава як роботодавець);
– арбітраж і регулювання;
– примирення сторін, забезпечення злагоди.
Міра реалізації кожної із цих функцій, характер поєднання їх в кожен конкретний момент часу визначається історичними, політичними, економічними умовами розвитку держави, відповідно й роль держави у соціально-трудових відносинах може докорінно змінюватися [4, с. 325–332].
Тому, в кожному випадку саме держава як суб’єкт соціально-трудових відносин зацікавлена в ефективній самоідентифікації найманих працівників і роботодавців (за інших необхідних умов), які можуть бути рівноправними партнерами, можуть досягти соціальної злагоди, уникнути екстремізму в трудових відносинах.
1.8. Регулювання соціально-трудових відносин: нормативно-правове, договірне. Характеристика основних методів регулювання
Для ефективного функціонування соціально-трудових відносин у ринковій економіці, як свідчить міжнародний досвід і передусім досвід країн з розвинутою ринковою економікою, необхідна, з одного боку, наявність дієвої системи соціального партнерства, а з іншого, – активна діяльність держави в соціально-трудовій сфері. Водночас украй важливо задіяти комплекс заходів (адмі-ністративних, організаційних, економічних тощо), які оптимізують відносини між роботодавцем і найманими працівниками безпосередньо на виробничому рівні, забезпечують баланс інтересів суб’єктів та органів, що функціонують на цьому рівні.
У розгорнутому вигляді методи регулювання соціально-трудових відносин, які мають використовуватися в економіці ринкового типу, можуть бути подані у вигляді таких груп:
– нормативно-правові;
– програмно-цільові;
– адміністративно-розпорядчі;
– організаційно-впорядкувальні;
– договірні;
– погоджувально-арбітражні, посередницькі, примирні;
– партисипативні.
Нормативно-правові методи є результатом нормотворчої діяльності держави (органів законодавчої, виконавчої влади та місцевого самоврядування). Ця форма регулювання соціально-трудових відносин передбачає застосування норм, що містяться в законах, постановах уряду, указах Президента, інших нормативних актах, які затверджуються органами державної влади та місцевого самоврядування.
Програмно-цільові методи передбачають розроблення й застосування програм у соціально-трудовій сфері, які залежно від рівня реалізації поділяються на національні, регіональні (територіальні), галузеві та програми виробничого рівня (підприємств, організацій). Так, на національному рівні в Україні розробляються та реалізуються програми зайнятості, соціальної політики, розвитку і використання трудового потенціалу, боротьби з бідністю та багато інших.
Адміністративно-розпорядчі та організаційно-впорядкувальні методи застосовуються переважно на рівні підприємств й організацій та покликані регламентувати взаємовідносини в системі: роботодавець – адміністрація; адміністрація – наймані працівники; керівник – підлеглі працівники, а також взаємовідносини між працівниками, які пов’язані різними формами поділу та кооперації праці. Застосування цих методів на практиці передбачає розроблення організаційних регламентів (оргпроектів), положень про структурні підрозділи, посадових інструкцій, графіків робочого часу й відпочинку тощо.
Суть договірних методів, що використовуються в соціально-трудовій сфері, пов’язана з проведенням консультацій, переговорів між соціальними партнерами та укладенням системи угод і договорів на різних рівнях соціально-трудових відносин. Використання цих методів – основа функціонування соціального партнерства.
Застосування погоджувально-арбітражних, посередницьких, примирних методів має на меті запобігати трудовим конфліктам та залагоджувати їх без соціальних потрясінь і руйнівних процесів.
Використання партисипативних методів передбачає запровадження сучасних форм і методів участі найманих працівників в управлінні виробництвом, у прийнятті та реалізації організаційно-управлінських нововведень [3, с. 135].
Саме тому соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної системи, “серцевиною” усього комплексу суспільних відносин, оскільки саме від їх характеру та досконалості безпосередньо залежать якість трудового життя, соціальна злагода у суспільстві, продуктивність праці і, зрештою, соціально-економічний прогрес.