2.29. Активна і пасивна політика держави на ринку праці

Активні методи та заходи – це сукупність методів та заходів по:

– створенню додаткових сфер зайнятості;

– професійній орієнтації населення; підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів;

– посиленню територіальної та професійної мобільності робочої сили;

– субсидуванню частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

– наданню допомоги у працевлаштуванні;

– допомога у разі трудової міграції.

До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості відноситься асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Коли постає питання щодо фінансування тих чи інших заходів регулювання ринку праці, то в цій справі є певна закономірність: чим більше коштів піде на активні заходи, які запобігають безробіттю, тим менше стане безробітних і менше грошей буде витрачено на пасивні заходи. І на даному етапі формування ринку праці співвідношення повинно бути таким: на рівні України не менше 70% на активні заходи і до 30% на пасивні, хоча надалі це співвідношення може змінюватись [2, с. 221–223].

Тому за допомогою активних і пасивних методів держава сприяє більш високій зайнятості населення, а отже використання трудових ресурсів є високим і ефективним.

2.30. Органи державного регулювання ринку праці

Державна політика України у сфері зайнятості населення базується на таких принципах:

– забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та націо­нальної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

– сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

– координація діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

– співробітництво професійних спілок, асоціацій (спілок) під­приємців, власників підприємств, установ, організацій чи уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

– міжнародне співробітництво в розв’язанні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

З метою реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки громадян, які тимчасово не працюють, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості, діяльність якої здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування.

Державна служба зайнятості складається з Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціаль­ної політики України, центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міжрайонних, міських і районних у містах центрів зайнятості, центрів організації професійного  навчання  незайнятого населення і центрів професійної орієнтації населення, інспекцій з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення.

Міністерство соціальної політики=тепер так називається України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, охорони праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, координує діяльність щодо реалізації державних і регіональних соціальних програм, налагодження соціального парт­нерства.

Державна інспекція праці Міністерства соціальної політики здійснює держав­ний контроль за дотриманням законодавства про працю на підприєм­ствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності.

Державна інспекція складається з головної державної інспекції праці, що є структурним підрозділом центрального апарату Мінсоцполітики, та територіальних державних інспекцій праці в областях, містах Києві та Севастополі, які відповідно входять до складу управлінь праці та зайнятості населення обласних державних адміністрацій, управлінь праці та зайнятості Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Розглянуті органи державної влади є інститутами інфраструк­тури на ринку праці. Крім них до інститутів інфраструктури належать: пенсійний фонд; відділи (управління) праці та соціальної політики в областях і містах; Комітет по нагляду за охороною праці; Генеральний прокурор та підпорядковані йому прокурори; фонд соціального страхування; міграційні служби; державний фонд сприяння підприєм­ництву; фонди милосердя; центри підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації [2].

Отже, державне регулювання ринку праці й зайнятості є вагомою частиною державного регулювання економічними та соціальними процесами. Його безпосередньо забезпечують органи законодавчої, виконавчої та судової влади різних рівнів, за активною участю профспілок.