2.22. Приховане та часткове безробіття та його наслідки

Приховане безробіття існує в таких формах:

– надлишкова чисельність працівників, які одержують повну заробітну плату. Фактично ці люди не почувають себе безробітними, але від звільнення їх робота підприємства не погіршиться, а от утримання їх є важким тягарем для економіки підприємства, веде до подорожчання продукції, в кінцевому підсумку до розкручування інфляційної спіралі;

– утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, отримують відповідну неповну зарплату, бажають працювати повний час, але з причини скорочення виробництва не мають такої можливості. Зазначимо, що ця форма прихованого безробіття називається частковим безробіттям, якщо працівник бажає працювати на умовах повної зайнятості. Якщо ж працівника влаштовує така форма роботи, то це є не безробіттям, а добровільною неповною зайнятістю, що є рівноправною формою задоволення трудових потреб громадян;

– оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. Ця форма прихованого безробіття найчастіше спричиняє вторинну зайнятість працівників, оскільки вони на невизначений час залишаються з мінімальною або і без заробітної плати;

– наявність цілоденних і внутрішньо змінних простоїв з організаційно-технічних причин (порушення договірних зв’язків, відсутність електроенергії тощо).

Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва. Якщо при такому скороченні роботодавець намагається зберегти трудовий колектив, сподіваючись на покращання економічної кон’юнктури в недалекому майбутньому, він скорочує тривалість робочого дня (тижня) для всіх працюючих, не звільняючи персонал. Такі рішення вважаються соціально справедливими і економічно доцільними, однак це призводить до виникнення часткового безробіття. Проблеми такого безробіття полягають передусім в тому, що, як правило, неповна робота не дає працівникам достатньо коштів для життя й утримання сім’ї, в результаті чого вони активно шукають іншу роботу або підробітки, збільшуючи пропозицію на ринку праці. Вирішити цю проблему можна, якщо офіційно визнати часткове безробіття, і, відповідно, виплачувати частковим безробітним допомогу в зв’язку із втратою частини заробітку [2, с. 161–169].

Таким чином, приховане безробіття існує у формі надлишкової чисельності працівників, утримання на підприємстві осіб, що працюють на умовах неповного робочого часу, оформлення певній частині працівників відпусток без збереження або з частковим збереженням заробітної плати, цілоденних і внутрішньо змінних простоїв з організаційно-технічних причин. Різновидом прихованого безробіття є часткове безробіття, що виникає в результаті зменшення попиту на продукцію підприємства і відповідне скорочення виробництва.

2.23. Безробіття та його макроекономічні показники, природний рівень безробіття, теорія пошуку роботи

Безробіття фрикційного і структурного типу існує у будь-який період економічного розвитку. Тому термін “природний рівень безробіття” можна визначити як рівень безробіття, котрий відповідає ситуації макроекономічної рівноваги. У кількісному вимірі природний рівень безробіття становить 4–6% економічно-активного населення і не впливає на розвиток соціально-економічних процесів.

Поняття природного і перевищуючого його рівень безробіття ілюструє крива Беверіджа (рис. 2.3-набраний?). Вона характеризує залежність, яка склалася в економіці між безробіттям і числом вільних робочих місць та вакансій. При будь-якого рівня безробіття завжди є вакансії (непрестижні робочі місця, робочі місця і вакансії, структура яких не відповідає структурі та якості вільної робочої сили). Аналогічно навіть за наявності великої кількості вакансій знайдуться люди, котрі в даний момент шукають роботу, тобто є безробітними. Тому криві, наближуючись до вісей, ніколи їх не торкаються.

Рис. 2.3. Крива Беверіджа

UX та UF – фактична кількість безробітних; OZ – бісектриса координатного кута.

Оскільки ринок праці має недосконалу інформацію, то пошук роботи працівникові необхідний, інакше він зразу ж міг би вибрати собі роботу. Кожна людина уявляє той рівень заробітної плати, на який вона згодна, тобто резервну заробітну плату. Якщо особа одержить пропозицію вище резервної заробітної плати, вона негайно погодиться і пошук роботи припиниться, якщо не погодиться, то пошук роботи продовжується.

Резервна заробітна плата залежить також від кількості пропозицій роботи. Якщо шукач роботи знає, що вакансій на його професію небагато, то він швидше погодиться на якийсь середній рівень заробітної плати.

Інфляція діє двояко на пошук роботи. З одного боку, вона знецінює збереження людини в часі, а з другого, базуючись на інфляційних очікуваннях, працівник заздалегідь буде вимагати більшої заробітної плати.

Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що проблема безробіття є ключовим питанням у ринковій економіці, і, не вирішивши його неможливо налагодити ефективну діяльність економіки [2, с. 165–176].

Для кардинального вирішення проблем безробіття потрібно докорінно змінювати політику зайнятості. І особливо федеральний закон. Не можна сьогодні пасивно стримувати безробіття. Тільки цілеспрямоване активну підвищення рівня зайнятості населення на діючих і на знову створюваних високоефективних наукомістких робочих місцях допоможе вивести українську економіку з глухого кута, дати простір розвитку ринкових і соціальних перспектив не на папері, а на ділі.