2.7. Складові індивідуальної робочої сили

Ринок праці, як і будь-який ринок, має такі елементи: товар, попит, пропозиція і ціна. Товаром на ринку праці є функціональна робоча сила, а об’єктом купівлі-продажу – право на її використання.

На ринку праці пропонується індивідуальна робоча сила, що є специфічним товаром. Особливості товару робоча сила є наступні. Робоча сила – це живий товар, купівля його називається наймом. Продана робоча сила стає найманою робочою силою, а її носій – працівник –після укладення трудового договору (договору купівлі-продажу робочої сили) набуває статусу найманого працівника.

Товар робоча сила не відчужується від його власника. Власник робочої сили (працівник) продає роботодавцю право на використання на певний час, залишаючись при цьому носієм робочої сили та її власником. Найманий працівник і роботодавець юридично рівноправні люди. Відносини між ними регулюється трудовим законодавством. У трудовому договорі обумовлюються їх взаємні права й обов’язки щодо виконання умов купівлі-продажу товару робоча сила.

Товар робоча сила є джерелом національного доходу, який створюється працею найманих працівників і працею підприємців. Його не можна покласти на зберігання. Робоча сила, яка не використовується, втрачає свою якість. Товар робоча сила не зникає при використанні. При раціональному застосуванні його якість не тільки не погіршується, а й навіть підвищується в результаті набутого досвіду, навичок тощо.

Ринок праці є похідним від ринку продукції, товарів та послуг. Проте конкурентоспроможність останніх прямо пропорційно залежить від робочої сили, її конкурентоспроможності. Це дає підставу стверджувати, що економіка країни в першу чергу залежить від стану та розвитку робочої сили.

Здібності людини до праці виступають у вигляді індивідуальної робочої сили. Індивідуальна робоча сила – це сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє жива особа і які вона здатна застосувати у виробництві. Обсяг пропозиції – це кількість товару, який продавці бажають продати за деякий час. Індивідуальний продавець пропонує на ринку праці:

– кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, знаходячись на ринку праці (Т);

– інтенсивність праці, яку людина проявляє в процесі виробництва продуктів ( ЕП );

– рівень здібностей, підготовки (загальної, професійної) та досвід індивіда (ТS_і).

Отже, індивідуальну пропозицію на ринку праці можна виразити такою формулою [2, с. 85–90]:

Li = Ti × ЕПi × TSi

Отже, на ринку праці пропонується індивідуальна робоча сила, що є специфічним товаром. Індивідуальна робоча сила – це сукупність фізичних та духовних якостей, якими володіє жива особа і які вона здатна застосувати у виробництві.

2.8. Класична теорія пропозиції робочого часу

Одна додаткова година вiдпочинку має цiну. Якщо iндивiд хоче мати бiльше годин вiдпочинку, вiн мусить зменшити кiлькiсть робочих годин, а отже, i доход у виглядi заробiтної плати, заплативши таким чином певну цiну за додатковий вiдпочинок. Крiм того, звернемо увагу на те, що певна величина доходу (заробiтної плати) дає змогу купити певну кiлькiсть звичайних речей, до яких належить i вiдпочинок. Це насамперед так званi нормальнi товари, тобто такi товари, яких ми купуємо бiльше за умови зростання наших доходiв. Зауваживши це, спробуємо тепер вiдповiсти на запитання: що вiдбувається на ринку робочої сили, коли змiнюється ставка заробiтної плати? Вiдповiдь знаходимо на рис. 2.1, на якому помiчаємо, що з пiдвищенням ставки заробiтної плати з величини Y₂ до величини Y₃ змiнюється кут нахилу бюджетної лiнiї, а отже, i рiвновага (з точки А до точки В). З підвищенням ставки заробiтної плати зростає також i споживання вiдпочинку. У цьому разі ми спостерігаємо ефект доходу.

Ранiше ми зауважували, що вартiсть однiєї години вiдпочинку дорiвнює доходу – заробiтнiй платi, вiд якої вiдмовився iндивiд заради вiдпочинку. Зростання заробiтної плати зумовлює зростання вартостi однiєї години вiдпочинку, що змушує iндивiда замислюватись над допустимою кiлькiстю годин вiдпочинку i, врештi-решт, скорочувати певною мiрою обсяг вiдпочинку. Таке явище називається ефектом замiни, який у разі зростання заробiтної плати скорочує обсяг вiдпочинку, замiнюючи його робочим часом.

На рисунку 2.1 видно, що рiвновага спочатку перебувала в точцi А (на ринок пропонувалось 40 годин на тиждень при заробiтнiй платi 200 грошових одиниць). У разі збiльшення ставки заробiтної плати до 250 грошових одиниць бюджетна лiнiя перемiстилась з положення T₁Y₂ у T₁Y₃ – це дотична до кривої байдужостi U₂, яка дає нову точку рiвноваги В. Цiй точцi вiдповiдає бiльший обсяг вiдпочинку (змiна вiд ОТ₂ до ОТ₄) i менша кiлькiсть робочих годин (35 годин на тиждень).

Рис. 2.1. Ефекти доходу та заміна

Рух вiд А до В можна розбити на ефекти доходу i замiни. Геометрично ефект доходу можна визначити, розглядаючи, скiльки нетрудового доходу слiд додати, щоб перемiститись вiд кривої байдужостi U₁ до U₂ без змiни заробiтної плати. Зробимо це, побудувавши лiнiю VY₄, паралельну бюджетнiй лiнiї T₁Y₂, дотичну до кривої байдужостi U₂ у точцi С. Вертикальна вiдстань мiж бюджетними лiнiями T₁Y₄ і VY₄ є та кiлькiсть нетрудового доходу, яку потрiбно додати, щоб одержати рiвень задоволення, тотожний рiвню задоволення вiд збiльшення заробiтної плати. Горизонтальна вiдстань T₂T₃ – це ефект доходу (збiльшення обсягу вiдпочинку) вiдповiдно до уявного одержання нетрудового доходу. Але в цьому разі ми маємо зростання заробiтної плати, а не одержання нетрудового доходу. Тому ефект замiни належить до руху вздовж кривої байдужостi U₂ вiд точки Т₃ до точки Т₄ на горизонтальнiй осi.

Зауважимо, що чистий ефект замiни заробiтної плати на кiлькiсть необхiдного вiдпочинку, як зазначалося, представлений рухом вiд рiвноваги в точцi А до рiвноваги в точцi В. Вiдноснi величини ефектiв доходу та замiни визначають, чи буде в точцi нової рiвноваги бiльше або менше бажаного вiдпочинку, i навпаки, бiльше або менше часу буде запропоновано ринку.

Ця невизначенiсть не дає змоги з упевненiстю констатувати збiльшення або зменшення робочого часу в усiх випадках змiни заробiтної плати. Ясно одне, що крива пропозицiї робочого часу може мати як позитивний, так i негативний сегмент. Це добре видно на рис. 2.2. Коли ставка заробiтної плати зростає вiд W₁ до W₂, рiвновага переходить вiд точки А до точки В i працiвник збiльшує кiлькiсть робочих годин з 30 до 40. Але якщо заробiтна плата продовжує зростати вiд W₂ до W₃, пропозицiя падає до 35 годин. Ефект замiни домiнує, коли ставка заробiтної плати зростає вiд W₂ до W₃. Як результат, маємо зворотно-вигнутi кривi пропозицiї робочого часу [2, с. 363–367].

Рис. 2.2. Походження кривої пропозиції робочого часу від кривих байдужості

Отже, змiни в ставках заробiтної плати можуть або збiльшити, або зменшити пропозицiю робочого часу залежно вiд того, який ефект (доходу чи замiни) буде домiнуючий.