3. Соціальна еволюція і соціальний прогрес

Соціальну еволюцію часто ототожнюють із соціальним про­гресом. Проте існує різниця між цими двома поняттями.

Соці­альна еволюція означає будь який вид розвитку, а терміном "прогрес" позначають розвиток тих якостей, які люди оціню­ють як позитивні з позиції певних цінностей (те, що один вва­жає прогресивним, інший може вважати регресивним). Про те чи добрі, а чи погані є зміни, бажані вони чи ні, вдосконалю­ють вони певне явище, чи ні — можна судити по-різному, за­лежно від вибраної точки зору.

Наприклад, у часи "реального соціалізму" прогресивним декларувалося все, що служило зміц­ненню і розширенню соціалістичного ладу.

Таким чином, поняття "прогрес" несе у собі оцінку змін, які відбуваються. Натомість "соціальна еволюція", "соціальний розвиток" — поняття нейтральні. Тому прогрес не може бути ототожнений із соціальним розвитком.

Прогресом називаємо ті якісні чи структурні зміни певного суспільного явища чи соціальної системи, які, з позиції певних визначених оцінкових критеріїв, становлять удосконалення цього явища, порівня­но з його попереднім станом.

Прогрес буває :

• глобальний (досягнення людства протягом усієї історії),

• локальний (здобутки певної людської спільно­ти).

Регрес (рух назад, зворотній розвиток від вищих форм до нижчих) — буває тільки локальний, такий, що охоплює окремі суспільства протягом нетривалого (в історичному вимірі) часу.

Льюїс Кербо, узагальнюючи теорії соціальної еволюції, поді­ляє їх на дві групи:

• 1. Еволюційні (оптимістичні) теорії — суспільство послідов­но проходить певні стадії розвитку, стаючи все досконалішим. Так, Огюст Конт виділяв:

• теологічну (до 1300 р.),

• метафізич­ну (до середини XIX ст.),

• позитивну стадії (період від середини XIX ст. до сьогодні).

На кожній з них, на думку Огюста Конта, суспільство ставало все раціональнішим, багатшим і менш агре­сивним.

Герберт Спенсер вважав, що в основі еволюції лежить при­родній відбір. Повинні вижити "кращі" суспільства, а "непристосовані" — приречені на загибель. А також, що фінальною стадією розвитку людства є розвинуті індустріальні суспільства.

• Карл Маркс пов'язував прогрес із розвитком продуктивних сил і класовою боротьбою. Розвиток техніки виводить на арену історії нові суспільні класи, відповідно, рабовласників і рабів — феодалів і залежних селян — буржуазію і робітничий клас тощо.

• 2. Циклічні (песимістичні) теорії.

Прихильники такого підходу вважають, що прогресу — як лінійного процесу — не існує, а натомість є цикли, у межах яких повторюється історія на щораз вищому рівні. Однак підсумок завжди той самий — через певний проміжок часу цивілізація гине.

Протягом усієї історії людства існує певна кількість цивілі­зацій.

Освальд Шпенглер у книзі "Занепад Європи" виділяє їх вісім: "єгипетська", "індійська", "вавилонська", "китайська", "аполлонівська" (греко-римська), "магічна" (візантійсько-арабська), "фаустівська" (західноєвропейська) і культура майя.

Вчений вважав ймовірним появу ще однієї, дев'ятої — росій­сько-сибірської культури.

Арнольд Тойнбі в праці "Осягнення історії" виділяє 37 цивілізацій, які поділяє на три групи: "розквітлі цивілізації" (їх 27 — китайська, єгипетська, західна та ін.), "нерозвинуті цивілізації" (їх всього 5 — несторіанська християнська, монофізитська християнська -— обидві не роз­винулись через те, що були поглинуті ісламською та ін.) і "за­стиглі цивілізації" (ескімоська, спартанська та ін.).

Прихильники циклічних теорій переконані, що цивілізації, як люди, народжуються, розквітають, старіють і занепадають.

Освальд Шпенглер вважав, що кожна цивілізація існує при­близно 1000 років. Оскільки, на його думку, західна культура зародилася близько 900 р. н. є. то її занепад на початку XX ст. мав бути вже не за горами.

Спочатку відбувається свого роду "замикання в собі", період видимої бездіяльності, а тільки згодом виникає "зворотна ре­акція", нерідко вибухова за своїм характером.

Якщо еліта суспільства не здатна згуртувати його і дати відсіч — суспільство загине. У протилежному випадку воно буде розвиватися. Од­нак у процесі розвитку суперечності у суспільстві нагромаджу­ються і врешті-решт воно починає занепадати.

На думку російського вченого Льва Гумільова, кожна на­ція становить своєрідний живий організм — із циклом життя від народження до смерті приблизно 1200 років.

• Розрізняють поступовий (реформістський) і стрибкоподіб­ний (революційний) види соціального прогресу.

• Реформа — часткове вдосконалення у певній сфері життя, ряд поступових перетворень, які не стосуються основ існуючо­го ладу.

Є різні реформи, залежно від того, якої сфери життя суспільства вони стосуються:

• соціальні ре­форми — ті, що безпосередньо пов'язані з людьми, наслідки яких відображаються на рівні або способі життя людей, їх здо­ров'ї, участі в суспільному житті, доступі до соціальних благ. Скажімо, такі, як: введення загальної середньої освіти, медич­ного страхування, допомоги безробітним тощо.

• еко­номічні — реформи в економічній сфері;

• політичні — реформи в політичній сфері.

Революція — комплексна зміна багатьох або всіх сторін суспільного життя, яка стосується безпосередньо основи існую­чого ладу.

Революції охоплюють різні сфери життя суспільства і, від­повідно, виділяють революції: релігійні, технічні, політичні, наукові тощо.

За своєю тривалістю вони також можуть бути різними — вважається, що революцію не завершено доти, доки не буде досягнута її ціль.

Неолітична революція, скажімо, три­вала близько 3 тис. років. Вона вважається найбільшою в історії людства. Суть неолітичної революції — приручення тварин і окультурнення рослин. Внаслідок неолітичної революції ви­никло класове суспільство.

За соціальною значимістю неолітичну революцію звичайно порівнюють з промисловою революцією XVIII—XIX ст., яка привела до заміни феодальних порядків капіталістичними (три­вала понад 100 років).