2.)Системно-органічне уявлення.

Представниками цього на­пряму в соціології є Огюст Конт, Герберт Спенсер.

Системно-органічне розуміння суспільства з'явилося під впливом Чарльза Дарвіна.

"У політиці системно-органічна точка зору призводила до возвеличення суспільства на противагу індивідові. Це гармо­ніювало зі зростаючою могутністю держави, а також із на­ціоналізмом, який міг звернутися до дарвінівського вчення про виживання найсильніших, застосовуючи його вже не до інди­відів, а до націй" (Бертран Рассел).

Суспільство — це своєрідний організм, система, яка перебуває у по­стійному розвитку подібно до живого організму. Наприклад, у процесі свого розвитку суспільство "нарощує масу" (зростає кількість населення, матеріальні ресурси); має свою "нервову систему" (шляхи сполучень та інші засоби комуні­кацій), "м'язи" (силові структури — армія, поліція), "мозок" (уряд, парламент), "кровоносну систему" тощо.

Петро (Петер) Лілієнфельд (1829—1903) — німецький соціолог, який жив і працював в Росії, вважав, що торгівля виконує в суспільстві ті ж функції, що і кровообіг в організмі, а функції уряду ана­логічні функціям мозку.

Австрійський вчений Альберт Шеффле (1831—1903) у праці з характерною назвою "Будова і жит­тя соціальних тіл" аналізував економічне життя суспільства як пряму проекцію обміну речовин в організмі. Пов'язані один з одним органи, утворюють систему єдиного організму. Якщо якийсь орган перестає функціонувати, або дає збої, організм не може функціонувати нормально і може взагалі вийти з ладу.

3.)Синтетичне уявлення.

Еміль Дюркгейм вважав, що примітивні суспільства відрізняються "меха­нічною солідарністю", у них колективна свідомість і колективні уявлення діють як репресивна сила, що згуртовує індивідів у суспільство.

Із зростаючим розподілом праці індивід починає усвідомлюва­ти свою залежність від суспільства, яка раніше підтримувала­ся лише завдяки репресивним засобам до людей з боку держави.

Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855—1936) виді­ляв два типи соціальних спільнот — "гемайншафт" ("органічна" община притаманна традиційному суспільству) і "гезельшафт" ("механічне" суспільство, яке постало волюнтаристським, раціо­нальним шляхом).

2. Теорії походження суспільства

"Стихійні соціологи" зазвичай називають три гіпотези по­ходження суспільства:

1. еволюційну ("праця створила людину", перетворивши стадо в співтовариство виробників);

2. теологічну ("Бог створив людину і заповів їй Закон");

3. космічну ("все це справа рук інопланетян").

Як уже зазначалося, суспільство виникає тоді, коли вини­кає суспільне життя, тобто взаємини людей перестають бути спонтанними і хаотичними, а набувають певної структури.

Наука пропонує такі теорії походження суспільства:

• Інструментальна.

Використовуючи знаряддя праці, люди навчалися працювати, підвищувався їх добробут. Це привело до функціонального поділу общини, закріплення розподілу пра­ці, до появи майнових відмінностей.

Взаємини людей набувають певної структури, виникає і починає розвиватися со­ціальна організація.

• Сексуальна.

Особливість людини — позасезонний характер розмноження і задоволення від сексуаль­них зносин.

Це могло призводити до спонтанного, неконтрольованого спалаху народжуваності, який вибивав життя групи із ритму, ослаблював її.

Встановлення контролю за народжуваністю при­вело до появи сім'ї і норм, які регулювали сексуальні, а поряд з тим і всілякі інші стосунки членів спільноти. Регламент від­творення привів до планування господарського життя, а резуль­татом цього стала поява соціальної організації.

• Кратична.

Сила і розум розподілені серед людей нерівно­мірно. Жадібність і цікавість - ці якості перетворюються в фактори, які дозволя­ють певним групам зайняти лідерську позицію і отримати кра­щу їжу, кращих сексуальних партнерів тощо.

Лідери почина­ють формувати й утверджувати систему правил, вшанування вождів, розподіл привілеїв, передавання влади.

• Гендерна.

Базується на аналізі розподілу соціальних ролей між статями.

Жінка виношує і виховує потомство, тому вона, "згідно з природою", має більшу значимість і розпорядчу волю (вона навчає, передає традиції).

Чоловік — індивідуально не­значний, замінний і функціонально відіграє роль "сервера" для обслуговування процесу відтворення: забезпечує житло, харчу­вання, одяг тощо.

Невдоволені своєю допоміжною роллю, чоло­віки створюють противагу жіночій монополії на відтворення — чоловічу монополію на встановлення порядку. В цьому сенсі політика — породження андрогенної цивілізації.

• Семантична.

Будується на визнанні слабкості людини як біологічної істоти.

Через це закон виживання спонукує людей до об'єднання зусиль, створення "колективного організму", здатного вирішувати найскладніші завдання.

Це можливо тільки із розвитком спілкування, мови. Формуєть­ся впорядкований світ комунікацій, система впорядкованих колективних взаємодій.

• Ученими підраховано, що критична маса людей (а також, як показали досліди, і приматів), достатня для поширення но­вих ідей і технологій становить 15—20 % від загалу. Це є та необхідна кількість лідерів, які поведуть країну до нового.