Ващенко Опанас Трохимович

У 1970 р. О. Ващенко захистив докторську дисертацію на тему „Атлас розвитку господарства Західної частини Української РСР з найдавніших часів до 70-х років XX століття”. Захист відбувся у Ленінградському університеті. Як людина і керівник він уміло регулював стосунки всередині кафедри і репрезентував її у зовнішніх зв’язках. Він прийняв на кафедру героїню визвольних змагань — Олену Степанів, уміло ростив місцеві кадри економіко-географів. На початку ядром кафедри поруч з її завідувачем стали вихідці зі сходу України, особливо, "харків’яни": доц. Г. Зільбер та І. Сваричевський. Документація аж до злопам’ятне застійних років велася українською мовою.

За успіхи у науковій, навчальній і виховній роботі керівник кафедри та її члени неодноразово відзначалися у наказах ректорату й урядовими чинниками. Сам О. Т. Ващенко за участь у війні та праці у Львівському університеті нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (1946) та медалями. Він був відмінником народної освіти, нагороджений дипломом першого ступеня як співавтор книги „Україна” із серії „Радянський Союз”.

Саме у Львівському університеті професор О. Т. Ващенко зробив вагомий внесок у різні галузі економіко-географічної науки і практики. Це зокрема:

а) історія науки;

б) теорія, методологія і методика науки;

в) географія природних ресурсів і проблеми їх раціонального використання у західній частині України;

г) географія поселень регіонів;

д) географія окремих сфер господарства західних областей України — сільського господарства, промисловості, будівельної індустрії та рекреації;

е) комплексний розвиток окремих територій — Українських Карпат, окремих областей, регіонів меншого порядку (Львівсько-Волинський басейн, промислові й економічні вузли тощо);

є) картографічне моделювання західного регіону України та ін.

О. Т. Ващенко написав низку праць з історії географії, які сьогодні хоч є і неповними, проте не втрачають свого значення як факти історії науки. Це зокрема: "Від Баренца до наших днів" (1947), „П. П. Семенов-Тян-Шаньський” (1949), „Гоголь і російська географія” (1952, рукопис), "Ломоносов — основоположник російської економічної географії" (1951) та ін. Особливої уваги заслуговують дослідження з історії української економічної географії та економічної географії у Львівському університеті. Цим питанням були присвячені декілька праць. Зокрема: "Розвиток економіко-географічної думки в Українській РСР (1917–1974 рр.)",  "Розвиток географії у Львівському університеті". Здійснює періодизацію науково-дослідної роботи кафедри.

У статті „До історіографії питання про предмет економіко-географічної науки” учений висвітлює історію поглядів на онтологічний предмет економічної географії і робить висновок, що „ще не склався єдиний погляд на предмет економіко-географічної науки. Кожне з історично складених визначень вміщує „крупину” раціональної думки. В той же час, жодне з них у цілому не відображає сучасного рівня розвитку складної цілісної системи суспільних географічних наук”.

Важливий внесок О. Т. Ващенка і у розробку проблеми методів економіко-географічних досліджень. Усі методи і підходи в економічній географії він поділяв на дві групи: традиційні і нові (модерні). Кожному методу ставив у відповідність певну вихідну категорію. Тому серед традиційних виділяв такі: галузевий, районний, описовий, статистичний, історичний, порівняльний, балансовий, комплексний, картографічний; серед нових: системний, структурний, функціональний, інформаційний, імовірнісний, прогнозний і модельний.