36. Витребування доказів. Оцінка доказів.

Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

У клопотанні повинно бути зазначено:

1) який доказ витребовується;

2) обставини, що перешкоджають його наданню;

3) підстави, а яких випливає, що цей доказ мас підприємство чи організація;

4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Господарський суд може витребувати докази також до подання позову як запобіжний захід у порядку, встановленому статтями 43 - 43 цього Кодексу.

Господарський суд може уповноважити на одержання таких доказів заінтересовану сторону.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В тому випадку, якщо сторона не має можливості самостійно забезпечити надання доказів до суду, останній за клопотання сторони, має право витребувати такі докази в тому числі в примусовому порядку.

Виходячи зі змісту п. 2.1. Постанови пленуму вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункти 3,4,6, 8 і 11 статті 65 ГПК), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Вказане клопотання про витребування доказів можна подавати не тільки до суду першої інстанції а й до апеляційного суду з урахуванням наступного.

Звертаючись з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, заявник, з огляду на вимоги частини першої статті 101 ГПК, повинен також обґрунтувати неможливість подання цих доказів до місцевого господарського суду. Така неможливість може бути зумовлена, зокрема, тим, що: сторона (сторони) заявляла в місцевому господарському суді клопотання про витребування в інших осіб відсутніх у неї (них) доказів, але зазначеним судом таке клопотання не задоволено; на час прийняття рішення місцевим господарським судом заявникові не було і не могло бути відомо про існування відповідних доказів; докази з'явилися після розгляду справи судом першої інстанції.

2. В частині другій коментованої статті наведений перелік відомостей, які повинні бути присутні в клопотання про забезпечення доказів.

При подачі Клопотання про витребування доказів саме заявник зобов'язаний довести обставини, що перешкоджають йому отримати вказані в клопотанні докази. Виходячи із вказаного обґрунтування суд буде приймати рішення про задоволення чи відхилення вказаного клопотання.

Наслідком задоволення Клопотання про витребування доказів є Ухвала суду, яка складається у відповідності до ст. 86 ГПК України.

Варто звернути увагу на п. 2.3. Постанови пленуму вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

3. В тому разі, якщо буде застосовуватися забезпечення позову, передбачене ст. 43 - 43 ГПК України, суд може витребувати докази ще до подачі позовної заяви.

1. З метою більш ефективного використання часу господарський суд може уповноважити на одержання доказів заінтересовану особі.

Стаття 43. Оцінка доказів

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

1. З практики застосування термінів, слів та словосполучень у юриспруденції - оцінка доказів, це розумова, логічна діяльність, яка приводить до висновків щодо допустимості, належності, достатності кожного доказу по справі для наступного формулювання висновків та постановлення рішень. Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом

Відповідно до ст. 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Дану коментовану статтю можна вважати певним засобом, який забезпечує реалізацію на практиці незалежності суддів та обов'язок останніх керуватися виключно законом.

Але бувають випадки, коди судді зловживають наданим їх право оцінювати докази через призму власного внутрішнього переконання.

2. В частині другій коментованої статті встановлено, що ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Підтвердженням на практиці цього слугує Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 р. N 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" де встановлено, що відповідно до статті 43 ГПК України ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Отже, комерційний акт є тільки одним з доказів, який господарський суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи. Зокрема, комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам: наприклад, комерційний акт констатує, що недостачу вантажу встановлено на попутній станції, однак, на зворотному боці накладної відсутня відмітка про складений на попутній станції комерційний акт та не перевірено стан вантажу на станції призначення, як це передбачено Правилами складання актів.

3. Відповідно до ч. З даної статті, визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов*язковим.

Аналогічне визначене в п. 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. N 01-8/2351 де він дає відповідь на питання, Чи вправі господарський суд встановлювати обставини справи, які мають значення для вирішення спору, у випадку, коли жодна із сторін на них не посилається?

Відповідно до частини першої статті 47 ГПК судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи. Частина перша статті 43 названого Кодексу містить вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, за приписами частини першої статті 38 ГПК за недостатності поданих сторонами доказів господарський суд зобов'язаний витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

З огляду на викладені вимоги ГПК господарський суд не лише вправі, а й повинен з'ясувати усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, хоча 6 сторони та інші учасники судового процесу й не посилалися на відповідні обставини.