10. Давньогрецька атомістика: Демокрит, Епікур.

Матерія - фундаментальна вихідна категорія філ., Від того чи іншого її розуміння залежить рішення практично всіх інших ф проблем. Від лат materia - речовина Це речовин значення утримувалася до 20в., Коли сталася революція у фізику.

Першою сходинкою в усвідомленні матеріальності світу був вірш матеріалізм. Але вже Демокрит помітив, що з пом. Однієї якості определ. в-ва неможливо пояснити походження іншого, так як він не містить принципу свого перетворення. Подальший розвиток думки привело до атомістики.

Атоми теж тлумачилися як речовина, як цеглини всього існуючих. Так зародилася дискретна картина світу. Здавалося ще трохи і фіз. картина світу одержить повну завершеність.

Однак був відкритий електрон, ядерний розпад і перетворення атомів. Атом виявився зовсім не щонайменшої часткою в-ва. Відкриття електромагніт полів і ядерних сил теж внесли свою лепту.

Спочатку поле розумілося як окруж-небудь предмет простір, для кожної крапки кіт можна визначити величину і направл сили взаємодії між даним об'єктом і іншим. (Поле - атрибут в-ва) Але потім було доведено, що поле не тільки атрибут об'єкта, але і самостоят реальність, тобто нов вид матерії, основною властивістю кіт. є безперервність.

Все це призвело до філ кризи. Цей криза пов'язана з втратою представл про матерії як про речовину.

Єдина властивість матерії - "бути об'єктивною реальністю, існувати поза нашою свідомістю.

Філософія Демокріта

Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тільки до окремих явищ. Природа нескінченна в просторі.

Т.о ф. вчення про природу в цілому не виходить за рамки метафізичного матеріалізму. Ф визнає важливу пізнавши функцію теоретичного мислення і його здібності досягти більш глибокого пізнання дійсності. Завдання мислення - збирати, порівнювати розрізняти, класифікувати почуттів дані, усвідомлювати, розуміти, виявляти їх приховане, безпосередньо не є зміст. Мислення носить опосередкований характер, тому те, про що ми мислимо, не завжди явл об'єктом безпосереднього сприйняття.

11. Об’єктивний ідеалізм Платона.

Платон (427 - 347 рр. до н.е.). Якщо Демокріт відомий як тво­рець першої послідовної системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеаліз­му, яка дістала назву – лінії Платана. Він перший визначив філо­софію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях), за­снував свою школу в Афінах – Академію. Збереглася значна частина творчої спадщини Пла­тона, яка складається з 334 діалогів, «Апології Сократа» і 13 листів. Основа платонівського розуміння буття ґрун­тується на ідеалістичному розв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву – універсалів з погляду Платона, ідеї вічні, незмінні, доско­налі, а тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою «нульове буття», або небуття, ніщо. Ідея та ма­терія активно співіснують і взаємодіють. Результатом цієї взаємодії є і речі навколишнь­ого чуттєвого змінно­го світу. Але речі навколишнього світу не є чимось «чисто» матері­альним, бо «чиста» матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки по­збавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі. Речі повсякденного світу є чимось менш досконалим і становлять копію якогось оригіналу, його «тінь». Цим оригіналом є ідея.

Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригаду­вання душі. Це властиве тільки людській душі, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за пев­них умов вона здатна пригадати забуте. Пізнання ж істинної дійсності – світу ідей – можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика – здатність ставити пи­тання і давати відпо­віді на них. Математика (геометрія) здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність і суспільна справедливість – це два основні полюси людського життя, які ма­ють бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного су­спільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом у цілому. Розглядаючи форми державності, Платон визначає дві «правиль­ні» з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демок­ратію, якщо остання дотримується законів, чо­тири «неправильні» – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу мо­дель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі «Держава». За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це «правління кращих» (аристократія). Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпато­ром, а має діяти на благо суспільства, і керу­вати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави у суспільстві та її морально-професійний уклад.

2 варіант

(427-347, «Держава, закони») Платон - засновник об'єктивного ідеалізму. Згідно з ученням Платона лише світ ідей являє собою щире буття, а конкретні речі - це щось середнє між буттям і небуттям, вони тільки тіні ідей. Світ ідей - божественне царство, в к-ром до народження людини перебуває його безсмертна душа. Потім вона потрапляє на грішну землю, де тимчасово перебуваючи в чол. тілі, як в'язень у в'язниці вона згадує про світ ідей. Буття містить в собі протиріччя: воно єдине і множинне, вічно і минуще, незмінно і мінливе. У космогонічної вченні П затверджує, що останніми ел-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометричні безтілесні атоми. Теорія пізнання Платона спирається на його вчення про душу. П вважав, що людина, як тілесне істота, смертна. Душа ж його безсмертна. Коли людина вмирає, його душа, за П, не гине, а лише звільняється від тілесного покриву як своєї темниці і починає вільно подорожувати в піднебесній сфері. Під час цієї подорожі вона стикається зі світом ідей і споглядає їх. Тому суть процесу пізнання полягає в пригадування душею того ідей, які вона вже споглядала. Істинне знання дає тільки мислення. Мислення ж це не залежний від чуттєвих сприймань абсолютно самостійний процес пригадування. Тільки мислення дає знання ідей. Чуттєве сприйняття пораждает лише думки про речі.

Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями возм при соотв вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідно гос-во і закони. Гос-во засноване на поділі праці між розрядами своб громадян. У уч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї классиф частин душі. Приватна собств і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і гос вихованні дітей.