32. Діалектика г.В.Ф.Гегеля.

См31

33. Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха.

Останнім великим представ клас ньому філ був Л.Феербах (1804 - 1872). Феербах вважає, що питання про отнош буття до Перемишль є питання про сутність людини, бо мислить лише чол. Слідів філ., Оскільки вона реш питання про отнош Перемишль до буття, повинна бути антропологією, тобто вченням про чол, в існуванні, у деят якого це питання знаходить своє фактичне, реальне рішення.

Чіл невіддільний від природи; мислення є необхідне вираження властивої йому біол, фізіолог. Діяльності. Істотним змістом і признач. антрополог. принципу є по Ф. наукове тлумачення суспільної свідомості, у кіт він бачить відображення сутності чол. Ця сутність по Ф насамперед чуттєва життя розуму і серця, різноманіття переживши індивіда.

Основою антропол Ф є мат вчення про природу. Прир явл єдиною реальністю, а чол її вищим продуктом. У чіл і завдяки йому прир відчуває себе, споглядає себе, мислить про себе.

Природа вічна. Виникнення і знищення відносяться тоько до окремих явищ. Прир нескінченна в просторі.

Т.о ф. вчення про природу в цілому не виходить за рамки метаф матеріалізму. Ф визнає важливу пізнавши функцію теорет мислення і його здібності досягти більш глибокого пізнання дійсності. Завдання мислення - збирати, порівнювати розрізняти, класифікувати почуттів дані, усвідомлювати, розуміти, виявляти їх приховане, безпосередньо не є зміст. Мислення носить опосередкований хар-тер, тому те, про що ми мислимо, не завжди явл об'єктом безпосередній сприйняття.

2 варіант

Був учнем Гегеля, не задовільняла ідеалістична позиція. Але і “класичний матеріалізм” 17-18 ст., що розглядав людину як природну істоту, що ппідпорядкована виключно природним законам, його не влаштовував. Створення нової маьтеріалістичної філософії – “антропологічний” матеріалізм

Своєрідність людської діяльності та історичний розвиток людини виводиться з природності самої людини. Людська сутність не міститься в окремому індивіді; сутність людини – воля, мислення, чуттєвість – її родові, тобто суспільні властивості. Людська сутність проявляється в єдинстві людини з людиною, що спирається на різницю “Я” і “Ти”. Людська природа трактується переважно як біологічна. 

Критикував релігію, протиставляв її філософії.

З точки зору теорії пізнання – сенсуаліст. Реальний світ є дійсністю, що чуттєво сприймається, і завдяки чуттєвому сприйманню можливе його пізнання.

Нова інтерпретація поняття “об’єкт” – формується на досвіді людського спілквання. Перший об’єкт – завжди інша людина. Заперечує існування об’єктів, що недосяжні для чуттєвого сприйняття. Завдання мислення – збирати, порівнювати, класифікувати дані чуттєвого сприйняття. Критерій істиності мислення – порівняння з данними досвіду. 3 вариант

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став ^ Л. Фейєрбах його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя. З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення ма­теріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не ство­рена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія – це хибна, перекручена свідомість. Він не прос­то відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Феиєрбаха – це ні­би справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була по­слідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах – мате­ріаліст, а в розумінні історії людства – ідеаліст. Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існува­ла на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Феиєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була ан­тропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка пов­ністю залежить від природи, «панує» над природою «шляхом поко­ри її», в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.