16. Метод опитування в соціологічному дослідженні

Опитування – найпоширеніший метод збору первинної інформації. У кожному випадку опитування передбачає звернення безпосередньо до учасника й спрямоване на ті сторони процесу, які мало піддаються або не піддаються взагалі прямому спостереженню. Існують два основні різновиди соціологічного опитування: анкетування й інтерв’ювання.

При анкетування опитуваний сам заповнює анкету з питанням у присутності анкет ера або без нього. За формою проведення воно може бути індивідуальним і груповим, очним і заочним. Найпоширеніші форми заочного – поштове опитування, опитування через газету, журнал. Інтерв’ювання передбачає особисте спілкування з опитуваним, при якому дослідник (або його повноважний представник) сам задає питання й фіксує відповіді. За формою проведення воно може бути прямим, «віч-на-віч», і опосередкованим, наприклад по телефону. Залежно від джерела первинної соціологічної інформації, розрізняють опитування масові й спеціалізовані. У масовому опитування основним джерелом інформації виступають представники різних соціальних груп, діяльність яких безпосередньо пов’язана із предметом аналізу. Учасників масових опитування прийнято називати респондентами. У спеціалізованих опитуваннях головне джерело інформації – компетентні особи, чиї професійні або теоретичні знання, життєвий досвід дозволяють робити авторитетні висновки. Учасниками таких опитувань є експерти, здатні дати зважену оцінку з питань що цікавлять дослідника. Звідки ще одна широко поширена в соціології назва таких опитувань – експертні опитування.

17. Метод спостереження в соціологічному дослідженні

Спостереження являє собою цілеспрямоване й систематизоване сприйняття досліджуваного процесу або явища, риси, властивості й особливості якого фіксуються дослідником. Форми й прийом фіксації можуть бути різними: бланк або щоденник спостереження, фото – або кіноапарат й інші технічні засоби. Особливість спостереження як методу збору первинної інформації – можливість аналізувати й одержувати різнобічні враження про досліджуваний об’єкт. Тут можуть фіксуватися характер поведінки, жести, міміка особи, вираження емоцій окремих людей і цілих колективів. Виділяють два основні різновиди: включене й невключене спостереження. Якщо поведінка людей вивчається соціологом як учасником групи, то він проводить включене спостереження. Якщо соціолог вивчає їхню поведінку збоку (у спеціальному бланку реєструє всі типи дій, реакції, форми спілкування тощо), то він проводить невключене спостереження

18. Методи соціального пізнання

Методи соціального пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис суспільства признається первинним, а політична надбудова — вторинної. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об’єктивність, історизм і системний підхід

Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей, якими визначаються процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне й суперечливе. Вивчається вся система фактів — позитивних та негативних.

Принцип історизму дає можливість витягнути уроки з минулого досвіду і, тим самим, розробити обґрунтування сучасної політики. Використовуючи принцип історизму, соціологія має нагоду досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ й процесів, визначити рівень та напрям розвитку і пояснити ті їх особливості, які обумовлені їх історичним зв’язком із іншими явищами та процесами.

Основним поняттям системного підходу виступає система, яка позначає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. У зв’язку з тим, що одна й та ж система може розглядатися з різних точок зору, системний підхід припускає виділення певного системо-створюючого параметра, тобто властивості, що зумовлюють пошук сукупності елементів системи, мережу зв’язків та відносин між ними, її структуру. З причини того, що будь-яка система знаходиться в певному середовищі, то системний підхід повинен враховувати її зв’язки і відносини із оточенням. Звідси відбувається друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система виступає підсистемою іншою, більшої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші підсистеми, які в іншому випадку можуть розглядатися як системи. Системний підхід в соціології обов’язково припускає з’ясування принципів ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між ними, способів їх впливу один на одного