25. Зародження та розвиток історико-краєзнавчих досліджень в Галичині 19 – поч. 20 ст.

Політичні реалії істотно впливали і на історіографічний процес на західноукраїнських землях. Лише бурхливі події 1848 р. зумовили появу першої польської праці про Галичину – анонімно видану книгу В. Калінки, від якої Франко виводив блискучий початок галицького краєзнавства.

Описові твори про західноукраїнські землі з’являлися й раніше. Однією із найперших була праця Е. Куропатніцького "Географія, або докладний опис королівства Галичини і Лодомерії", що вийшла польською мовою в Перемишлі 1786 р. Аналогічна праця Г. Ступніцького "Галичина під оглядом географічно-топографічно-статистичним" видана 1865 р. у Львові польською мовою.

Опису Галичини присвятили праці й деякі чеські вчені. Наприклад, Й. Рорер у 1804 р. опублікував праці "Короткий огляд західних провінцій Австрійської держави" і "Спостереження під час подорожі від турецького кордону через Буковину, Східну і Західну Галичину, Сілезію та Моравію до Відня". У цих роботах поміщено цікавий статистичний матеріал, карти, опис побуту місцевих селян. Інший чеський учений К.В. Зап, який проживав у Львові в 1836 -1845 рр., залишив цікаві замітки із своїх подорожей Галичиною. Найґрунтовнішими є "Детальний географічний опис Австрійської держави з використанням найкращих джерел і найновіших відомостей" (1837), "Дороги і подорожі Галицькою землею" (91840-1841), "Допис зі Львова" (1842), "Вістки зі Львова" (1845). Учений подав не лише матеріал про ландшафт краю, але і його історичні пам’ятки. Декілька нарисів про Львів та околиці належить відомому чеському музикознавцю Л. Ріттенберґові. Його нарис "Екскурсія до львівської околиці" (1852) присвячена навколишнім селам, містечкам, життю та побуту його мешканців.

Біля витоків українського краєзнавчого руху в Галичині, спроб перших наукових розробок у галузі краєзнавчої тематики стоять діячі "Руської трійці". М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький. Вони зробили вагомий внесок у розгортання й організацію цілеспрямованої етнографічно-фольклористичної збирацької роботи на західноукраїнських землях. З метою надання етнографічно-фольклористичному збирацтву системного й наукового спрямування, діячі "Руської трійці" залучили до цієї роботи своїх знайомих і рідних. Народознавчі мандрівки членів гуртка, особливо Я. Головацького та І. Вагилевича охопили практично усю українську частину Галичини, Буковини й Закарпаття. На підставі зібраних етнографічно-фольклорних матеріалів діячі "Руської трійці" зробили цінний внесок у вивчення локальних різновидів традиційно-побутової культури Галицького краю, особливо Українських Карпат і підгірської зони.

Краєзнавчі дослідження "Руської трійці" вплинули на зацікавлення чеського вченого П.Шафарика, автора праці "Про землю, звану Бойки", що була першою науковою спробою характеристики однієї з етнографічних груп українців Карпат. І. Вагилевич у своїх статтях поглибив розроблювану ним тему про етнографічні групи карпатських українців, зокрема науково обґрунтував окреслення території розселення гуцулів і бойків, яке надалі прийняли інші дослідники. До історико-краєзнавчого доробку "Руської трійці" можна віднести і працю Я. Головацького "Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі", написаній у формі листів на основі вражень від подорожі по Карпатах і Закарпатті в 1839 р.

Українська історіографія Галичини у першій половині ХІХ ст. розвивалася у руслі москвофільства. Перший її фаховий історик Д. Зубрицький під впливом московського професора М. Погодіна став палким прихильником теорії "єдиного руського народу" і зневажливо ставився до української мови. Це, однак, не завадило Зубрицькому любити і досліджувати народні пісні, глибоко цікавитися історією українського книгодрукування, церковного життя в Галичині. Незаперечні заслуги Д. Зубрицького в галузі джерелознавства. Ставши членом Ставропігійського інституту у Львові, він по суті врятував занедбаний Ставропігійський архів і ввів у науковий обіг величезний джерельний матеріал з історії Галичини.

Д. Зубрицький першим у Галичині замислив велику наукову працю – "Нарис з історії руського народу в Галичині і церковної ієрархії у тому ж королівстві". Вона мала складатися з чотирьох частин і охоплювати історію Галичини від запровадження християнства до кінця XVIII ст. Проте видати вдалося лише першу частину цієї праці у хронологічних рамках 988-1340 рр. Виклад був сфокусований на події перебували події церковного життя і національно-релігійної боротьби. Значення історіографічного джерела зберігають і пізніші праці Д. Зубрицького, насамперед "История древнего Галичско-Русского княжества" у трьох томах, яка вийшла друком у Львові 1852 р. На відміну від польських авторів, які вважали Галичину і Волинь одвічними польськими землями, Д. Зубрицький виклав їхню історію у тісному зв’язку з історією давньої Русі.

У фонд українського краєзнавства та історичної науки увійшла написана Д. Зубрицьким "Хроніка міста Львова". Хроніка вперше була опублікована польською мовою у 1844 р. і видана також російською мовою стараннями О. Бодянського у "Чтениях в обществе истории и древностей Российских" (Москва, 1845). Зубрицький подав у своїй "Хроніці" "справжню "копальню відомостей". Тут відбита політична історія поруч з етнічною; адміністративно-правова, церковна, військова, демографія є близькою до соціотопографії; історична географія – до топоніміки, а всі ці ділянки пронизує історія "буденного дня" міста. Не дивно, що польська історіографія поставилася до "Хроніки" з неприхованою ворожістю, акцентуючи на її "антипольськості". Науковий доробок Д. Зубрицького дає незаперечні підстави вважати його найвидатнішим галицьким краєзнавцем першої половини ХІХ ст.

На з’їзді істориків у Львові (1848 р.) було засновано "Галицько-руську матицю", яка почала видавати "Галицкий исторический сборник". Значна частина вміщених у ньому матеріалів належала перу А. Петрушевича та І. Шараневича. Антоній Петрушевич протягом 1858 р. впорядкував бібліотеку і архів греко-католицького капітулу, уклав систематичні каталоги, чим неоціненно доклався до впорядкування краєзнавчих матеріалів з історії Церкви та Галичини. А. Петрушевич першим почав збирати та видавати краєзнавчі джерела з історії Галичини. До найвизначніших джерелознавчихо праць належать Галицько-Волинський літопис 1201 – 1291, Львівський літопис, 6-томна "Сводная Галицко-Руская летопись" (1874-1897). А. Петрушевич опублікував грамоти Лева Даниловича (1854). Серед краєзнавчих публікацій відзначимо "Про місто Галич за Луквою", "Походження емблеми і гербу "Льва" і "Погоні" (1886), "Краткое историческое известие о времени введения християнства в Галичской Руси...", монографії з історії церкви в Галичині і Буковині, розвідки з історії друкарства. А. Петрушевич помер у Львові і похований на Личаківському цвинтарі.