
- •Краєзнавство як комплексна наукова дисципліна, її особливості.
- •І 5. Історико-географічний край як об'єкт краєзнавства та природно-історично-соціально-територіальний комплекс I система.
- •Історико-географічні області України.
- •6.Основні складові (профільні напрямки) краєзнавства.
- •7. Організаційні форми краєзнавства.
- •8. Об’єктно-предметна сфера історичного краєзнавства
- •9. Історичне краєзнавство, як наукова та навчальна дисципліна, його завдання.
- •11. Особливості краєзнавчих досліджень
- •12.Об'єкт та основні напрямки iсторико-краєзнавчих досліджень.
- •Методологічного основи та функції історичного краєзнавства.
- •Зв’язок краєзнавства з іншими науками та сід.
- •22. Краєзнавчі дослідження в 60-80-х рр.. 18 ст.
- •23. Топографічні описи намісництв
- •24. Зародження та розвиток історичної науки на Закарпатті (к. Хvііі – поч. Хх ст.).
- •25. Зародження та розвиток історико-краєзнавчих досліджень в Галичині 19 – поч. 20 ст.
- •26. Харківська історико-краєзнавча школа та її роль у розвитку історичного краєзнавства 19 – поч.. 20 ст.
- •27. Київська історична школа та її внесок у розвиток краєзнавства (київські центри регіональних досліджень) сер. 19 – поч.. 20 ст.
- •28. Краєзнавчі дослідження Волині 19 – поч.. 20 ст.
- •29. Краєзнавчі дослідження Поділля 19 – поч.. 20 ст.
- •30. Історико-краєзнавчі дослідження Лівобережної України (Чернігівщині та Полтавщині) 19 – поч.. 20 ст.
- •31. Краєзнавчі дослідження Придніпров’я (19 – поч.. 20 ст.)
- •32. Історико-краєзнавчі дослідження Південної України у 19 – поч.. 20 ст.
- •33. Краєзнавче дослідження Криму 19 – поч.. 20 ст.
- •34. Південно-Західний відділ Російського географічного товариства як центр українознавства
- •35. Піднесення краєзнавчого руху в 20-ті роки. Форми краєзнавчих організацій.
- •37. Краєзнавчі періодичні видання.
- •39. Краєзнавсьво у 30-ті роки.
- •40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.
- •41. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.
- •45. Пам’яткознавча та пам’яткоохоронна діяльність в 20-30-ті рр. Хх ст.
- •46. Стан пам’яткоохоронної роботи та заповідної справи у 40-50-ті рр. Хх ст.
- •48. Створення історико-культурних заповідників в історичних містах. Типологія міських заповідників.
- •49. Сучасний стан пам'яткознавчої та пам'яткоохоронної роботи. Позитивні зміни в історико-заповідний справі (90-ті рр. Хх ст. - поч. Ххі ст.)
- •52. Краєзнавча діяльність
- •53. Навчально-виховна та науково дослідницька діяльність внз в галузі історичного краєзнавства.
- •54. Шкільне кр-во як галузь загального кр-ва, його роль у навчально-виховному процесі.
- •56 І 57. Форми позакласної та позашкільної роботи з краєзнавства:
- •58. Польові роботи з історичного краєзнавства.
- •62. Закарпаття
- •63. Галичина
- •64. Покуття
- •65. Холмщинаі Підляшшя
- •66. Волинь
- •70. Київська область
- •71. Історія Чернігівщини
- •72. Історія Полтавщини
- •75. Донеччина: історія освоєння регіону.
- •77. Одещина та Південна Бесарабія
- •78. Історія Криму
- •Питання про заповідники
- •79. 3Агальна характеристика історико-культурних заповідників України.
- •80. Пам*ятки Києва
- •83. Київська область
- •84. Чернігівська область
- •85. Сумська область
- •87. Галичина
- •90. Волинь
- •91. Полтавщина
- •97. Слобожанщина
- •98. Кіровоградщина та Херсонщина
- •99. Крим
- •100. Національний заповідник „Херсонес Таврійський" (Севастополь).
78. Історія Криму
У передгірному і гірському Криму, а також на Південному березі, мешкали таври. Від таврів і відбувається стародавня назва гірської і прибережної частини Криму Таврика, Таврія, Таврида. До наших днів збереглися і були досліджені залишки укріплених притулків і житлових споруд таврів, їх кромлехи кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів і таврські гробниці «кам'яні скрині». Новий період історії Таврики починається з захоплення Криму скіфами. Цей період характеризується якісними змінами у складі самого населення. Дані археології показують, що після цього основу населення північно-західного Криму складали народності, що прийшли з Придніпров'я. У VI—V століттях до н. е., коли в степах господарювали скіфи, на узбережжі Криму заснували свої торгові колонії вихідці з Еллади. На згадку про себе вони залишили назви найважливіших міст старовини. Так, Пантікапей, або Боспор (сучасна Керч), і Кафа (Феодосія) були побудовані колоністами зі старогрецького міста Мілета, Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, споруджений греками з Гераклеї Понтійської. У першій половині V століття до н. е. на берегах Чорного моря виникають дві самостійні грецькі держави. Одна з них — демократична рабовласницька республіка Херсонес (півострів) Таврійський, до складу якого входили землі західного Криму (Керкинітіда Євпаторія, Калос-Лімен, Чорноморське). Інша Боспорська, автократична держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби»).. До кінця III століття до н. е. держава скіфів значно скоротилася під натиском сарматів. Скіфи були вимушені перенести свою столицю на річку Салгір (поблизу Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, він же Неаполіс (назва грецька). Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття н. е. і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття. Перебування в кримських степах готів продовжувалося порівняно недовго. Під могутнім натиском гунів у IV столітті н. е. вони були вимушені піти в гористі місця Криму, де поступово змішалися з нащадками скіфів тавра. До історичних пам'ятників того періоду відносяться так звані печерні міста, розташовані в Бахчисарайському районі і в зоні Севастополя.
Після розпаду Римської імперії (VI століття) Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Візантійський імператор Юстиніан I (527—565), прагнучи зміцнити свої позиції в Тавриді і захистити візантійські володіння на узбережжі від степняків-кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю. На південному узбережжі Криму споруджує нові фортеці Алусту (Алушта) і Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонесу через гірський Крим він споруджує могутні фортеці: Сюрень, Ески-Кермен, Мангуп, Інкерман, Чуфут-Кале та інші.
У 8 столітті Таврією володіли хазари У другій половині IX століття, після ослаблення Хозарського каганату, до Криму проникають угри — угорці. Наприкінці VIII — початку IX століть, після виникнення держави Київська Русь, київські князі, переслідуючи політичні цілі, які були пов'язані з торгівлею, організовують походи до Криму, на південне узбережжя. Слов'янська колонізація досягає Керченської протоки.
У 988 році (за іншими джерелами — в 989 році) князь Київської Русі Володимир, зайнявши Корсунь, прийняв тут офіційне хрещення (оголошення) і відтоді став примусово вводити християнство на Русі. Проте київські князі, направляючи сили і енергію на об'єднання слов'янських земель Придніпров'я і боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції в Тавриці У XII столітті велика частина півострова стала половецькою (кипчаківською).
Вперше монголо-татари потрапили до Криму в 1223 році. Вони зруйнували Судак, який у той час був найбагатшим із торгівельних центрів Криму. Після розпаду Золотої Орди залишки татаро-монголів у Криму підпали під вплив тюркської мови і були тюркизовані. Тоді Мангуп був столицею найбільшої держави середньовічної Таврики — князівства Феодоро. Захопивши в XV столітті Таврику, турки за допомогою італійських фахівців створили на Перекопі могутню фортецю Ор-Капу. Із того часу у Перекопського валу з'явилось інше ім'я — Турецький. З кінця XV століття турки і татари в Криму поступово переходять від кочових форм господарства до осілого землеробства. У 1768 році Крим стає ареною воєнних дій між Російською і Османською Імперією. Наслідком цієї війни став Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії, проте вже у квітні 1783 року було анексовано Російською імперією. Із приєднанням Криму до Росії він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст — Сімферополя і Севастополя.
У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканську владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РСФРР. Із входженням до Союзу РСР і до його розпаду Крим став так званим «партійним заповідником». У Криму відпочивали всі генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні симпозіуми, конференції, з'їзди і самміти. Однією з найважливіших стала Ялтинська конференція, на якому лідери СРСР, США та Великобританії ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин. У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 18 травня 1944 року із відвоюванням Криму радянськими військами весь кримськотатарський народ за наказом Сталіна був депортований з Криму. У Загалом депортовано 193 865 кримських татар, понад 30 тисяч загинули. Постраждали також і представники інших національностей, зокрема греки, болгари, німці. У 1945 році автономія була скасована, натомість існувала Кримська область, передана у році 1954 зі складу РРФСР до УРСР М. С. Хрущовим, «з огляду на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські й культурні зв'язки між Кримською областю й Українською РСР» У 1991 році із проголошенням незалежності України, територія півострову входить до складу України. 1992 року була відновлена кримська автономія у складі України.