40. Проблеми відродження кр-ва в кінці 40-х на початку 50-х рр. Хх ст.

У післявоєнний період кр-во почало відроджуватись.

Причини: 1) населення втомилося від війни, кр-во – віддушина формалізму , ідеологічному тиску; 2) об’єктивним є процес різних краєзнавчих досліджень країв.

У цей час виникає термін «кр-во», формуються основні форми кр-ва: громадські, наукові, шкільні. Ініціатор зрушень – АН, при якій створюється ряд комісій.

1949 р. – Комісія по вивченню міст. Придиляється увага пам’яткоохоронній роботі. У 1949 р. з’являється положення про науково-методичну раду по охороні пам’яток культури.

Приділяється увага музейному кр-ву. 1950 р. створюється Музейна комісія. Результативність цієї діяльності могла бути й більшою, але й сам факт привертав увагу до цих проблем.

В кінці 40-х на поч. 50-х рр. починають формуватися місцеві краєзнавчі товариства (1947 р. – тов-во у Миколаєві, кінець 50-х поч. 60-х рр. – у Житомирі, Севастополі, Сумщині, Київська комісія краєзнавців).

Посилюється інтерес до вивчення ВВВ. Рух «Ніщо не забуте, ніхто не забутий». В школах створюються загони «червоних слідопитів». Створюються музеї бойової слави та шкільні краєзнавчі музеї.

41. Історичне кр-во у 60-ті – 70-ті рр. Хх ст.

1963р. – створено відділ географічного тов-ва у Кам’янці-Подільському;

1964р. – Історико-краєзнавче тов-во у Кам’янці-Подільському.

1965р. – на базі тов-ва та інституту відбулася Перша Подільська історико-краєзнавча конференція.

1972р. – Перша Вінницька історико-краєзнавча конференція.

В цей період регіональні конференції стали традиційними.

Недоліки: ідеологічно-адміністративний контроль (позначився на змісті праць – ідеологічні штампи, порушення співвідношення висвітлення дорадянського і радянського періодів, більше уваги приділялось матеріальній культурі, існували заборонені теми – голодомор, репресії тощо). Через цей недолік був нереалізований ряд програм.

1965р. була прийнята програма «Увічнення славетних сторінок історії укр. козацтва». Виконана не була, був лише створений музей у м. Запоріжжя на о-ві Хортиця. Керував цією роботою М. Кіценко, який написав книгу «Хортиця в героїціта легендах».

Питання 42. «Історія міст і сіл Української РСР»

Поч. 60-х рр. – новий етап у розвитку кр-ва в республіці (УРСР).

1962 р. виходить постанова ЦК КП(б)У про видання «Історії міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Було створено Головну редакційну колегію, яку очолив П.Т. Тронько. Загальний обсяг 26-томної праці становить 2360 авторських аркушів. У томах вміщено 1340 статей з історії обласних та районних центрів, міст. Надруковано статті довідкового характеру про всі селища міського типу та села – центри селищних та сільських рад (8319). У всій серії книг вміщено понад 9 тис. ілюстрацій. Ініціаторами створення історії міст і сіл стала громадськість, передусім краєзнавці, учителі-історики, працівники культосвітніх установ, архівісти, жургалісти. Весь 12-річний процес створення «Історії міст і сіл УРСР» умовно можна поділити на 3 етапи:

1) організаційно-підготовчий. 1962-1964 рр. Були затверджені редколегії всіх томів областей та м. Києва і комісії по збиранню матеріалів у містах, райцентрах і селах республіки, сформовані авторські колективи, визначені населенні пункти, про які повинні писати нариси. Важливе занчення надавалося створенню науково-довідкового апарату до документальних матеріалів та друкованих публікацій, що зберіглися в бібліотеках і архівах. Розробка метологічних та науково-методичних принципів видання. Визначено структуру видання: кожній області присвячувався окремий том і один том Києву.

2) другий етап тривав з весни 1964 р. до 1967 р. Період написання робочих варіантів більшості томів, підбору до них ілюстрацій, грунтовної апробації підготовлених текстів. Другий етап завершився виданням макету «Харківська область», рецензуванням і підведенням підсумків його обговорення весною 1967.

3) третій період 1967-1974 рр. На цьому етапі велика увага приділялася рецензуванню матеріалів, були остаточно доопрацьовані і видані всі томи. У 1974 р. вийшов у світ останній том по Кримській області.

Грунтовну наукову апробацію пройшло видання на Всесоюзній конференції 1972 р. в Києві. Тираж томів 15 тис. екземплярів. Наукова цінність: праця написана на широкій джерельній базі – понад 1,5 млн. архівних справ, матеріали поточного діловодства установ і організацій, спогади сучасників історичних подій. Широко опрацьовано літературу і періодику. Сформована система довідково-бібліографічного апарату (1 млн. карток каталогу). 1976 року праця була відзначена Держ. премією СРСР в галузі науки і техніки.

Питання 43.Розвиток краєзнавства в Україні в 80-90 роки 20 ст.Поч 21 ст.

Координації краєзнавчих досліджень значною мірою сприяло проведення протягом 1980-х років чотирьох Всеукраїнських краєзнавчих конференцій у Полтаві, Вінниці, Чернігові і Миколаєві, а також Першої Всесоюзної краєзнавчої конференції з історичного краєзнавства, яка відбулася в Полтаві. На основі їх практичних рекомендацій були розроблені комплексні плани краєзнавчих досліджень, для реалізації яких потрібно було об'єднати всі краєзнавчі сили України.

Інтитутом історії України АН у цей період виконано значну роботу з узагальнення теорії, методології й фактологічного матеріалу національних краєзнавчих досліджень, результатом якої став вихід у світ двох фундаментальних краєзнавчих праць: «Памятники истории и культуры Украинской УССР» (Київ, 1987) та «Історичне краєзнавство в Українській РСР»" (Київ, 1989).

1990-ті рр.

Після здобуття Україною державної незалежності краєзнавча робота в державі активізувалася. У березні 1990 року відбулося народження Всеукраїнської спілки краєзнавців, яка стала на чолі краєзнавчого руху. Координуючу роль у становленні організаційних структур географічного краєзнавства в державі взяли на себе Інститут географії НАН України, Інститут туризму, Академія педагогічних наук України (АПНУ), краєзнавча комісія Українського географічного товариства, Географічна комісія Наукового товариства Шевченка у Львові, провідні державні університети (згодом національні), державні педагогічні інститути, обласні регіональні осередки УГТ, природничі музеї, Асоціація вчителів географії України. Характерна риса пострадянського періоду розвитку краєзнавства — повернення до його історичних витоків, відродження краєзнавчої спадщини, реабілітація імен, знищених тоталітарним режимом та висвітлення маловідомих сторінок злочинів комунізму проти українського народу. Знаковими науковими працями цього періоду стали книги серії «Реабілітовані історією», праці «Репресоване краєзнавство» (Київ, 1992), «Репресоване відродження» (Київ, 1993), монографії Р. В. Маньківської «Музейництво в Україні» (Київ, 2000), Л. В. Баженова «Історичне краєзнавство Правобережної України у XIX — на початку XX ст. Становлення. Історіографія. Бібліографія» (Хмельницький, 1995), Я. Серкіза «Історичне краєзнавство» (Львів, 1995) та низка праць академіка П. Т. Тронька.

Сучасне краєзнавство

У теперішній час в Україні значну роботу з вивчення і пропагування історії рідного краю здійснюють краєзнавчі та історичні музеї. Сьогодні в Україні нараховується 223 краєзнавчі музеї та 82 історичні музеї. Музеї здійснюють активну виставкову діяльність, представляючи численні пам'ятки з історії свого краю, проводять археологічні експедиційно-пошукові роботи на території цього регіону. Хоча історико-краєзнавчі музеї мають ряд проблем, що заважає їм на належному рівні здійснювати свої функції. Основні з них — недостатнє фінансове забезпечення, недостатність експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання історичних пам'яток, неналежний рівень охорони, недостатній рівень кадрового й інформаційного забезпечення та ін.

Внесок у дослідження та розвиток історичного краєзнавства також вносять бібліотеки, що представляють значну кількість краєзнавчої літератури. Крім того, частина бібліотек представляють краєзнавчі матеріали в Інтернеті. Серед основних краєзнавчих ресурсів, представлених на бібліотечних сайтах України є електронні краєзнавчі каталоги, путівники, довідники, тексти з історії краю, матеріали наукових і науково-практичних конференцій з історико-краєзнавчої тематики, посилання на інформацію про край в Інтернеті та ін.

Українське товариство охорони пам'яток історії та культури — одне з найбільших товариств України з залучення широких верств населення до активної участі у виявленні, вивченні, збереженні та популяризації пам'ятників історії та культури

Значний вклад у розвиток історичного краєзнавства також вносять громадські організації, зокрема Національна спілка краєзнавців України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Український фонд культури, Фонд імені Олеся Гончара та інші. За ініціативи Національної спілки краєзнавців України, разом з Міністерством культури і туризму України було розроблено і підготовлено до затвердження проект Програми розвитку краєзнавства на 2000–2010 роки. Спільно з Інститутом історії України НАНУ й іншими зацікавленими інституціями було проведено низку всеукраїнських наукових конференцій: «Історичне краєзнавство і культура»[22], «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи», «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень» та інші. Представники спілки забезпечують реалізацію програми «Реабілітовані історією» (в цей час видано 60 томів)[23], видання «Зводу пам'яток історії та культури України»[24] та іншої краєзнавчої літератури. Проте видання багатотомної «Історії міст і сіл України» на сьогоднішній момент не здійснюється у зв'язку з відсутністю державного фінансування. Це видання наразі є досить важливим завданням у контексті розвитку історичного краєзнавства, оскільки це дасть можливість багатьом поглибити свої знання про історію рідного краю.[25] Крім того дане видання буде дуже привабливим для вітчизняних та іноземних туристів, поглиблюватиме зв'язки між різними регіонами та сприятиме створенню позитивного іміджу України у світі, як країни з багатою культурною спадщиною та глибоким історичним корінням. Проте більшу частину заходів та видання краєзнавчої літератури Національна спілка краєзнавців України здійснює практично за власний рахунок чи кошти спонсорів через неналежний рівень державного фінансування. Крім того спілка досі ще не має власних приміщень.

Ефективним шляхом формування історичної пам'яті є популяризація історичного краєзнавства через ЗМІ. Серед найвідоміших видань можна відзначити журнал «Краєзнавство», який зараз через відсутність стабільної матеріальної бази виходить нерегулярно, але натомість значно збільшив свій обсяг, вміщуючи ґрунтовні дослідження з усіх напрямів краєзнавства

Питання 44.Створення НСКУ(Національної спілки краєзнавців України)

Всеукраїнська спілка краєзнавців

На хвилі демократичних перетворень, національного піднесення суспільства 27 березня 1990 року у Києві відбувся Перший Всеукраїнський краєзнавчий з'їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців (далі ВСК) — повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства. Відповідно до затвердженого з'їздом Статуту, основним завданням діяльності ВСК було виховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов'язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи та культури.

Спілка здійснила цілу низку масштабних заходів, передусім проведено три з′їзди, 12 Всеукраїнських та понад 400 регіональних наукових краєзнавчих конференцій.

За безпосередньої участі активістів Спілки реалізовувався Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» від 23.01.2001 року № 35/2001, а також була розроблена та виконувалася Державна програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2002 р. № 789, започатковані власні довгострокові краєзнавчі програми.

Членам спілки належить головна участь у краєзнавчих, етнографічних та фольклорних експедиціях, підтримка дієвих зв'язків з усіма бібліотечними установами держави, надання методичної допомоги колекціонерам-аматорам та досвідченим збирачам української старовини.

1993 року ВСК поновила випуск репресованого журналу «Краєзнавство». У пам'ять про своїх славетних попередників, які стали жертвами тоталітарного режиму, почали видаватися документальні збірники «Репресоване краєзнавство». Власні друковані видання мають 17 місцевих осередків Спілки. В усіх областях постійно виходять у світ краєзнавчі монографії, путівники, буклети, довідники.

Протягом останніх 15 років краєзнавці України брали найактивнішу участь у підготовці масштабного загальнонаціонального видання — науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» — про трагічні роки сталінських репресій. В рамках Державної програми «Реабілітовані історією» (Постанова КМУ від 11.09.1992 р. № 530) видано 44 книги обсягом 50-60 друкованих аркушів кожна у 23 областях, в яких названо сотні тисяч прізвищ громадян України, котрі стали жертвами політичних репресій радянського тоталітарного режиму, вперше опубліковані унікальні архівні документи, нариси, статті. Зусиллями краєзнавців та вчених-істориків робота над загальнодержавним виданням продовжується і протягом найближчого часу буде завершена. В цілому ж, за попередніми розрахунками, це загальнонаціональне видання складатимуть більше 100 книг.

Члени Спілки ведуть і значну пам'яткоохоронну роботу, розробляють туристично-екскурсійні маршрути, беруть участь у створенні нових і поповненні експозицій існуючих музейних закладів, розвивають шкільне краєзнавство, готують краєзнавчі підручники для шкіл та вузів, допомагають вітчизняному туризму в усіх його формах. За останні роки діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців її членами видано більше 600 науково-дослідницьких, публіцистичних та краєзнавчих книг з історії та культури рідного краю.

Національна спілка краєзнавців України

16 жовтня 2008 року Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій зазначено: «Враховуючи видатні заслуги у забезпеченні розвитку української національної культури, надати статус національної Всеукраїнській спілці краєзнавців і надалі іменувати її — Національна спілка краєзнавців України»[1].

Серед найбільш пріоритетних завдань Спілки на найближчий час є активне сприяння та допомога Президенту, Уряду України, органам державної влади всіх рівнів, науковим установам, закладам культури та освіти, громадським організаціям у питаннях відродження та захисту історичної, духовної та культурної спадщини українського народу, формуванні патріотичних настроїв у суспільстві.

Значний вклад у розвиток історичного краєзнавства також вносять громадські організації, зокрема Національна спілка краєзнавців України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Український фонд культури, Фонд імені Олеся Гончара та інші. За ініціативи Національної спілки краєзнавців України, разом з Міністерством культури і туризму України було розроблено і підготовлено до затвердження проект Програми розвитку краєзнавства на 2000–2010 роки. Спільно з Інститутом історії України НАНУ й іншими зацікавленими інституціями було проведено низку всеукраїнських наукових конференцій: «Історичне краєзнавство і культура»[22], «Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи», «Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень» та інші. Представники спілки забезпечують реалізацію програми «Реабілітовані історією» (в цей час видано 60 томів)[23], видання «Зводу пам'яток історії та культури України»[24] та іншої краєзнавчої літератури. Проте видання багатотомної «Історії міст і сіл України» на сьогоднішній момент не здійснюється у зв'язку з відсутністю державного фінансування. Це видання наразі є досить важливим завданням у контексті розвитку історичного краєзнавства, оскільки це дасть можливість багатьом поглибити свої знання про історію рідного краю.[25] Крім того дане видання буде дуже привабливим для вітчизняних та іноземних туристів, поглиблюватиме зв'язки між різними регіонами та сприятиме створенню позитивного іміджу України у світі, як країни з багатою культурною спадщиною та глибоким історичним корінням. Проте більшу частину заходів та видання краєзнавчої літератури Національна спілка краєзнавців України здійснює практично за власний рахунок чи кошти спонсорів через неналежний рівень державного фінансування. Крім того спілка досі ще не має власних приміщень.