1. Розвиток краєзнавства як спеціальної галузі знання.\

19 століття – краєзнавство розглядалось як батьківщинознавство (родиноведение). Термін краєзнавство в Україні з*явився в середині 19 століття. 1868 – Шнайдер видав 2-х томник «До краєзнавства Галиції». 1892 – І. Франко «Галицьке краєзнавство».

20-і рр. 20 століття – введення в науковий обіг терміну «краєзнавство». Існувало 3 підходи до визначення терміну:

1. Науково і науково-популяризаторська діяльність.

2. Метод пізнання. Виявлення загального і особливого в історії. На межі різних дисциплін.

3. Форма громадського життя (гуртки).

1922-23 – впровадження курсу краєзнавства. Задачею його було вивчення мікроісторії та історії окремих частин країни.

1926 – Центральне бюро краєзнавства.

Після Другої світової війни краєзнавство визначалось як всестороннє комплексне вивчення історії краю. Тоді ж краєзнавство було визначено як комплексна дисципліна.

2. Краєзнавство як комплексна наукова дисципліна, її особливості.

Краєзнавство – це комплексна наукова дисципліна, що вивчає природу,, населення, історію, господарство, культуру та інше і має свої зв*язки з громадськістю.

Особливості:

• Хорологічний підхід, тобто визнання простору, як головного об*єкту дослідження.

• Зближує системи природного та соціо-гуманітарних знань.

• Дає змогу конкретизувати і персоніфікувати історико-культурний процес.

• Руйнує бар*єри між професійною наукою та аматорським ентузіазмом

• Вводить в дослідження місцевий колорит.

• Розширює і організовує коло людей, зацікавлених у дослідженні рідного краю.

• Краєзнавство має велике виховне значення.

3. І 5. Історико-географічний край як об'єкт краєзнавства та природно-історично-соціально-територіальний комплекс I система.

Край – умовне поняття. Може підпадати під це визначення і область, район, населений пункт, вулиця і навіть будинок.

Історико-географічний край – територія, що характеризується певною специфікою історичного розвитку та географічними особливостями. Тобто це територіальне утворення, поєднане спільним історичним минулим, яке є дещо відмінним від інших країв, а також своєрідними рисами матеріальної культури, які є також відмінними від інших. Найменша ланка – поселення.

Не кожен край – географічна область!!!

4. Історико-географічні області України.

5 макрорегіонів (Західна Україна, Лівобережжя, Правобережжя, Слобожанщина, Південна Україна).

Області: Київщина, Волинь, Поділля, Галичина, Буковина, Закарпаття, Північна та Південна Бесарабія, Слобожанщина, Чернігівщина, Полтавщина, Донеччина, Подніпров*я, Крим, Таврія.

6.Основні складові (профільні напрямки) краєзнавства.

Ділиться на 3 складові – географічне, соціальне (соціокультурне) та історичне.

Об’єкт історичного кр-ва – історія краю, історичних процесів.

Об’єкт геогр. кр-ва – природа, населення та госп-во краю.

Об’єкт соц. кр-ва – соціальна (активно-перетворювальна) діяльність людини.

Окремі розділи в рамках цих трьох частин.

Іст. – археологічне, топономістичне, етнографічне.

Соц. – архітектурне, літературне, культурно-мистецьке, релігійне, туристичне.

7. Організаційні форми краєзнавства.

1) Державна

2) Громадська

А) Діяльність наукових установ (інститут історії – зокрема відділ регіональних досліджень), дослідників ВНЗ та шкіл.

Б) Діяльність Національної спілки краєзнавців, українського географічного товариства, товариства охорони пам*яток, клубів, гуртків.

8. Об’єктно-предметна сфера історичного краєзнавства

об’єктно-предметну сферу історичної регіоналістики можна визначити в такий спосіб:

- осмислення регіональної специфіки в просторовому вимірі;

- дослідження історії України та української історіографії в регіональному контексті;

- ретроспективне дослідження територіальної структури та прогнозування оптимальної моделі регіональної організації;

- регіональні особливості розвитку історичної думки;

- історія регіонів як системоутворюючих цілісностей;

- проблеми локалізації населення і територіальних зв’язків;

- історія колонізаційних процесів, міграцій;

- історія міських і сільських поселень.

Історичне краєзнавство досліджує:

- археологічні пам’ятки далеких епох;

- історію окремих територій (країв, країв, міст і сіл, губерній тощо);

- історію поселень, міграцій, динаміку народона­селення;

- історію діяльності людини;

- ментальність, звичаї, соціонормативну культуру;

- соціальну історію і історію суспільних рухів;

- історію науки і культури, у тому числі в інституційному і особистісному вимірах;

- історію містобудування й архітектури, народного мистецтва;

- історію церкви;

- історію краєзнавчого руху;

- пов’язані з краєзнавством проблеми туризму.