- •1. Сучасний етап становлення правопису української мови (чим відрізняється від інших?);
- •2. Офіційно-діловий стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Специфіка сучасної української мовної ситуації в Україні;
- •2. Науковий стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Культурологічно-естетична функція мови (сугестія в художньому тексті);
- •2. Публіцистичний стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Основні ознаки українськомовного релігійного дискурсу;
- •2. Порівняльний аналіз чинних правописних традицій.
- •1. Українська лексикологія – основні види словників;
- •Одномовні:
- •2. Художній стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Усний виступ: основні етапи підготовки, прийоми вербального впливу, невербальне мовлення, оцінка комунікативної ефективності;
- •2. Інформаційна функція мови та сучасні форми її втілення.
- •1. Класифікація документів;
- •2. Комунікативна функція мови з урахуванням усвідомлюваних та неусвідомлюваних аспектів комунікації.
- •1. Волюнтативна функція мови;
- •2. Закон про регіональні мови; специфіка сучасного мовного положення України.
- •1. Знакова природа імені; історія походження власного імені та прізвища;
- •2. Основні засоби вербального впливу в українськомовному політичному дискурсі.
- •1. Основні моделі утворення українських прізвищ;
- •2. Номінативна функція мови. Правила вживання великої літери.
- •1. Лексичний склад української мови щодо походження; формальні ознаки іншомовних запозичень, «правило дев’ятки», закінчення -и, -і;
- •2. Фатична функція мови, парадигма форм кличного відмінку, виділення звертань на письмі, впливовий потенціал апелятивів.
- •1. Активна і пасивна лексика сучасної української мови, український словотвір;
- •2. Механізми мелозвучності української мови (усі чергування і групи спрощення).
- •1. Специфіка поєднання числівників з іменниками у мовленні, впливовий потенціал магії чисел;
- •2. Історія появи українського алфавіту, явище звукосемантики та сучасної звукосемантичної експертизи.
- •1. Технологія впливу в українськомовному рекламному дискурсі;
- •2. Конфесійний стиль української мови (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Поняття про документ; класифікація та вимоги до мови документів;
- •2. Ідентифікаційна функція мови, розкрити термінологічні поняття: національна, сакральна, конфесійна мова, діалект, соціалект, сленг.
- •1. Активна і пасивна лексика сучасної української мови; неологізми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, мовні табу;
- •2. Філософські підходи до перекладу тексту; українськомовні переклади сакрального тексту.
- •1. Основні джерела формування української філософської термінології; функції розділових знаків;
- •2. Синтаксичні засоби вербального впливу.
- •1. Основні граматичні принципи сучасного українського правопису;
- •2. Поняття мовної норми, типи мовних норм, типи мовних компетенцій.
- •1. Основні різновиди публічних виступів; специфіка мови змі;
- •2. Експресивна та імпресивна функції мов; прийоми вербалізації емоцій; пунктуаційне виділення засобів утілення емоційного ставлення до інформації (вставні слова, словосполучення).
- •1. Поняття: мова, мовлення, національна і державна мова, рідна мова, соціолект, діалект, літературна мова, суржик;
- •2. Поняття про документ, класифікація та вимоги до мови документів.
- •1. Проблема походження української мови та її місця серед інших мов світу;
- •2. Специфіка сакральної комунікації; основні етапи становлення українськомовної літургії.
- •1. Функція мислетворення та її вербально-сугестивна модифікація;
- •2. Порівняльний аналіз правописів 20-го ст., правописна перспектива 21-го ст.
- •1. Впливовий потенціал українськомовного релігійного тексту;
- •2. Когнітивна функція мови та її сучасні модифікації.
- •1. Волюнтативно-сугестивні модифікації функцій мови;
- •2. Проблемні аспекти українськомовного відтворення іншомовних власних імен та прізвищ, географічних назв, вживання великої літери.
- •1. Діяльність мозку і мовлення, ліво- та правопівкульні мовленнєві стратегії;
- •2. Основні теорії виникнення мов, українська мова як засіб соціальної взаємодії.
2. Проблемні аспекти українськомовного відтворення іншомовних власних імен та прізвищ, географічних назв, вживання великої літери.
Проблеми при перекладі власних назв зумовлені тим, що вони відносяться до безеквівалентної лексики. Тривалий час транслітерацію українських топонімів і антропонімів здійснювали не безпосередньо з української орфографії чи вимови, а через російську, польську, угорську й деякі інші мови. Через те, що в Україні немає державного стандарту на відтворення географічних назв і власних імен іноземними мовами, нині існують значні розбіжності в транслітераційній практиці наших видавців і картографів, редакцій газет, журналів тощо.
Чинна редакція українського правопису дає неоднакові правила написання прізвищ і загальних назв, що призводить до певних проблем:
1. Терміни, що походять від прізвищ, що містять у написанні латинську літеру g, транслітеровану за допомогою українського ґ, треба також писати з цією буквою: анґстрем (Angström), ґальваніка тощо. Але в більшості випадків вона транслітерується за допомогою літери г.
2. Стосовно подвоєння приголосних у власних назвах немає чіткого правила. Проблему можна значно спростити, зваживши на те, що подвоєні приголосні в чужомовних прізвищах здебільшого не вимовляють, натомість подвоєння створює закритий склад чи впливає на вимову голосних, що стоять перед подвоєними приголосними чи після них. Тому, можливо, не треба відтворювати це подвоєння в написанні таких прізвищ українською мовою.
3.Проблема написання великої та малої літери в присвійних прикметниках, утворених від імен та прізвищ. Вирішення: писати з великої літери присвійні прикметники, утворені від прізвищ за допомогою суфіксів –ів/-їв, -ин, і з малої – відносні прикметники, утворені за допомогою складених суфіксів -івськ-/-ївськ-, -інськ-/-їнськ-.
4. Транслітерація німецьких дифтонгів ei, eu вже давно є предметом критики всіх, хто має справу з німецькою мовою, зокрема термінологією. Досвід праці з термінологією свідчить однозначно: у прізвищах німецькі дифтонги ei та eu треба передавати, відповідно, через ай та ой і писати прізвища так, як вони звучать на міжнародних наукових конференціях: Айнштайн, Майтнер, Ойлер, Нойман(н) тощо.
5.При відтворенні власних назв з англійської мови українськими літерами також існує ряд проблем:
G: Рекомендації — однозначно Ґ
Правопис — звичайно Г
H: Р. — Г, Х — у запозичених через російську мову словах: хокей, хобі, хол та ін. П. — звичайно Г, в окремих словах Х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.
W: Р. — В, У у запозичених через російську мову словах: Уельс, Ґолсуорсі та ін.
П. — звичайно В, але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей та ін.
Подвоєні приголосні
Рекомендації — треба написати транскрипцію власної назви, тобто подвоєні приголосні зникнуть, так як в англійській вимові їх немає. Приклад: Sheppey [`ʃɛpı] отримуємо Шепі Правопис — § 89 п.1 у загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються. § 89 п.3 — подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: Андорра, Гаронна, Голландія, Калькутта, Марокко, Міссурі, Ніцца, Ренн, Яффа; Бетті, Джонні, Мюллер, Руссо, Фламмаріон, Шиллер.
Більшість
англійських слів і термінів надійшло
і продовжує надходити в українську мову
через російську. Тобто виконується
подвійна
транслітерація
Англійська Російська Українська.
ПЕРЕДАЧА ВЛАСНИХ ІМЕН ТА ГЕОГРАФІЧНИХ НАЗВ ПРИ ПЕРЕКЛАДІ
При передачі власних імен та географічних назв найбільш виразно проявляється тенденція до встановлення еквівалентів.
Способи передачі власних назв у перекладі:
транслітерація,
транскрипція або транскрибування
калькування.
При транслітерації іноземні власні імена та географічні назви передаються буквами українського алфавіту без врахування особливостей вимови.
Транскрипція або транскрибування полягає у фонетичній передачі імені, тобто так, як воно звучить на іноземній мові:
Brighton - Брайтон;
New York - Нью-Йорк.
Два зазначені вище способи перекладу часто об'єднують під єдиною назвою транскодування. Розрізняють чотири види транскодування:
траскрибування або транскрипція;
транслітерування;
змішане транскодування (переважне застосування траскрибування із елементами транслітерування);
адаптивне транскодування (коли форма слова в вихідній мові дещо адаптується до фонетичної та/або граматичної структури мови перекладу).
Переклад шляхом калькування полягає у дослівному перекладі власного імені по частинах з наступним складанням цих частин в одне ціле:
Cape of Good Hope - Мис Доброї Надії;
New South Wales - Новий Південний Уельс.
Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином перекладний відповідник не порушує норми вживання і сполучуваності слів в українській мові.
Слід зазначити, що єдиної чіткої системи принципів передачі власних імен та назв не існує. Велике значення тут має традиція. Тільки намаганням зберегти традиційне написання імен, відомих у нас здавен, можна пояснити той факт, що поряд із транскрибуванням імен George (Джордж), Charles (Чарльз), William (Уїльям або Вільям) зберігаються транслітеровані імена королів: Георг IV (George IV), Карл І (Charles I) чи Вільгельм Завойовник (William the Conqueror).
Назви газет та журналів, як правило, транскрибуються(Times -Таймс).
Назви наукових або технічних установ перекладаються(Institute of Biochemistry - Інститут біохімії).
Назви підприємств транскодуються. Деколи до назви додається загальний іменник, який визначає вид підприємства(Coca-Cola - (компанія) Кока-Кола).Якщо загальний елемент входить до складу назви (company, corpopration), то він не перекладається.
Абревіатури у складі назв підприємств звичайно транскрибуються:
LG - Компанія Ел-Джі
CHC Ltd. - Сі-Ейч-Сі Лімітед
