20. 1. Поняття: мова, мовлення, національна і державна мова, рідна мова, соціолект, діалект, літературна мова, суржик;

Мова - сукупність правил, за якими будується мовлення як основа спілкування людей, а отже, і розуміння одне одного, характерний для людського суспільства специфічний вид людської діяльності, який полягає у застосуванні історично усталених у певній етнічній спільноті артикулярно-звукових актів для позначення явищ об’єктивної діяльності з метою обміну інформацією між членами суспільства. Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей. Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ.

Мовлення - акт вживання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою. Кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.

Національна мова - мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Державна мова - закріплена законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики тощо.

Рідна мова – перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві.

Соціолект - це мова, якою розмовляє певна соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині певної субкультури.

Діалект - наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей - різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю.

Літературна мова - унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту і побут. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організованістю, розвиненою системаю знаків.

Суржик - елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» вживався переважно щодо українсько-російського суржику. В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.».

2. Поняття про документ, класифікація та вимоги до мови документів.

Документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, подану у заведеному порядку і таку, що має юр. силу відповідно до чинного законодавства.

Вимоги:

1) Видається повноважними органами;

2) Не суперечить чинному законодавству;

3) Складений за встановленою формою;

4) Базується на фактах і відповідає певній ситуації;

5) Бездоганна відредагованість.

Вимоги до мови документів

• Об’єктивність;

• Логічна послідовність;

• Ясність викладу;

• Переконливість і доказовість;

• Уніфікація і стандартизація.

Класифікація документів:

- за найменуванням;

- за походженням (внутрішні і зовнішні);

- за напрямком дії (вхідні і вихідні);

- за складністю (прості і складні);

- за формою (стандартизовані та індивідуальні);

- за стадіями створення (оригінали та копії);

- за терміном виконання (безстркові, термінові, дуже термінові);

- за ступенем гласності (для службового користування, таємні, цілком таємні);

- за терміном зберігання (постійне, тривале > 10 років, тимчасове 10 < років).