- •1. Сучасний етап становлення правопису української мови (чим відрізняється від інших?);
- •2. Офіційно-діловий стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Специфіка сучасної української мовної ситуації в Україні;
- •2. Науковий стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Культурологічно-естетична функція мови (сугестія в художньому тексті);
- •2. Публіцистичний стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Основні ознаки українськомовного релігійного дискурсу;
- •2. Порівняльний аналіз чинних правописних традицій.
- •1. Українська лексикологія – основні види словників;
- •Одномовні:
- •2. Художній стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Усний виступ: основні етапи підготовки, прийоми вербального впливу, невербальне мовлення, оцінка комунікативної ефективності;
- •2. Інформаційна функція мови та сучасні форми її втілення.
- •1. Класифікація документів;
- •2. Комунікативна функція мови з урахуванням усвідомлюваних та неусвідомлюваних аспектів комунікації.
- •1. Волюнтативна функція мови;
- •2. Закон про регіональні мови; специфіка сучасного мовного положення України.
- •1. Знакова природа імені; історія походження власного імені та прізвища;
- •2. Основні засоби вербального впливу в українськомовному політичному дискурсі.
- •1. Основні моделі утворення українських прізвищ;
- •2. Номінативна функція мови. Правила вживання великої літери.
- •1. Лексичний склад української мови щодо походження; формальні ознаки іншомовних запозичень, «правило дев’ятки», закінчення -и, -і;
- •2. Фатична функція мови, парадигма форм кличного відмінку, виділення звертань на письмі, впливовий потенціал апелятивів.
- •1. Активна і пасивна лексика сучасної української мови, український словотвір;
- •2. Механізми мелозвучності української мови (усі чергування і групи спрощення).
- •1. Специфіка поєднання числівників з іменниками у мовленні, впливовий потенціал магії чисел;
- •2. Історія появи українського алфавіту, явище звукосемантики та сучасної звукосемантичної експертизи.
- •1. Технологія впливу в українськомовному рекламному дискурсі;
- •2. Конфесійний стиль української мови (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).
- •1. Поняття про документ; класифікація та вимоги до мови документів;
- •2. Ідентифікаційна функція мови, розкрити термінологічні поняття: національна, сакральна, конфесійна мова, діалект, соціалект, сленг.
- •1. Активна і пасивна лексика сучасної української мови; неологізми, терміни, професіоналізми, жаргонізми, мовні табу;
- •2. Філософські підходи до перекладу тексту; українськомовні переклади сакрального тексту.
- •1. Основні джерела формування української філософської термінології; функції розділових знаків;
- •2. Синтаксичні засоби вербального впливу.
- •1. Основні граматичні принципи сучасного українського правопису;
- •2. Поняття мовної норми, типи мовних норм, типи мовних компетенцій.
- •1. Основні різновиди публічних виступів; специфіка мови змі;
- •2. Експресивна та імпресивна функції мов; прийоми вербалізації емоцій; пунктуаційне виділення засобів утілення емоційного ставлення до інформації (вставні слова, словосполучення).
- •1. Поняття: мова, мовлення, національна і державна мова, рідна мова, соціолект, діалект, літературна мова, суржик;
- •2. Поняття про документ, класифікація та вимоги до мови документів.
- •1. Проблема походження української мови та її місця серед інших мов світу;
- •2. Специфіка сакральної комунікації; основні етапи становлення українськомовної літургії.
- •1. Функція мислетворення та її вербально-сугестивна модифікація;
- •2. Порівняльний аналіз правописів 20-го ст., правописна перспектива 21-го ст.
- •1. Впливовий потенціал українськомовного релігійного тексту;
- •2. Когнітивна функція мови та її сучасні модифікації.
- •1. Волюнтативно-сугестивні модифікації функцій мови;
- •2. Проблемні аспекти українськомовного відтворення іншомовних власних імен та прізвищ, географічних назв, вживання великої літери.
- •1. Діяльність мозку і мовлення, ліво- та правопівкульні мовленнєві стратегії;
- •2. Основні теорії виникнення мов, українська мова як засіб соціальної взаємодії.
2. Експресивна та імпресивна функції мов; прийоми вербалізації емоцій; пунктуаційне виділення засобів утілення емоційного ставлення до інформації (вставні слова, словосполучення).
Експресивна функція мови слугує для вираження, відображення особистості у тексті, що створений цією особистістю. Експресивна функція передбачає представлення у висловлюванні самого мовця, вона реалізує втілення в мовних формах різних почуттів та емоцій. Мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу людини. Прихований світ людини може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми як особистість. Імпресивна ж функція полягає у дії мовлення на адресата незалежно від того, як адресат її сприймає. Для виконання цієї функції мова має спеціальні засоби: звертання, наказовий спосіб дієслова. Імпресивну функцію мови називають ще апелятивною (К. Бюлер), конативною (Р. Якобсон), прагматичною.
Мова, будучи головним інструментом людського спілкування, не тільки забезпечує інформаційний обмін мовців, але й відображає їх емоційний стан в акті комунікації. Для досягнення цієї мети в мові вироблений особливий код: різні види емотивного змісту передаються спеціально пристосованими для цього знаками. Емотивність властива всім мовним рівням: фонетичному, морфологічному, лексичному і синтаксичному. Кожен з них має свою систему засобів вираження. Наприклад, на фонетичному рівні емотивність вербалізує явище звукосимволізму (звук може викликати у свідомості мовців певне значення, тобто заміщати собою предмет чи дію, стаючи їхнім символом). Емоційний компонент значення часто виражається за допомогою морфем, емотивних коренів, суфіксів, префіксів, афіксів. На синтаксичному рівні для вираження емоцій можуть вживатися окличні, питальні, еліптичні, інвертовані речення, вставні елементи. Чим вищий ступінь емоційного напруження, тим вищий ступінь дезорганізації синтаксичної структури. Перерваність, повтори, незакінченість синтаксичних конструкцій характерні для високої концентрації емоцій. Наприклад, для вираження подиву характерні питальні, питально-заперечні структури, повтори, перервані та незакінчені речення, а окличні речення та дезорганізація структури часто вживається для передачі негативних почуттів. Лексичний фонд власне емотивних засобів мови формують емотиви – спеціальні лексичні одиниці, що виражають емоції, та вигуки.
Пунктуаційне виділення вставних слів і словосполучень.
Вставні слова, що стоять на початку або всередині речення, виділяємо комами.
Вставні речення здебільшого відокремлюємо комами.
Якщо вставному слову передує сполучник «і», що стоїть на початку речення (після крапки), то кому між сполучником і вставним словом не ставимо.
Якщо вставне слово стоїть після сполучника «а», що стосується вставного слова, то кому між ними можна ставити й не ставити.
Вставні речення можна виділяти дужками, якщо вони є авторськими зауваженнями або уточненнями чи доповненнями змісту попереднього речення.
Вставні речення або словосполучення, що стоять у середині речення й мають характер додаткового повідомлення, можуть бути виділені з обох боків тире для їх змістового виокремлення.