2. Синтаксичні засоби вербального впливу.

(как я поняла, это весь конспект темы «Специфіка вербального впливу», и такие «засоби» являются откровенной пропагандой) від К. Л.

1. Апеляція до авторитету. Мета – зростити малоавторитетну інформацію з високоавторитетною;

2. Використання позитивно релевантних понять. Мета – латентно створити позитивне враження від інформації в цілому;

3. Використання понять із різнополюсною семантикою. Мета: латентно схилити рецепієнта («споживача») до думки, що вигідна сугестору;

4. «Бомбардування любов'ю». Мета: створення ефекту особистісної значущості рецепієнта;

5. Використання апелятивів (звертань). Мета: визначити дистанцію комунікації та забарвити її;

6. Використання слів із масштабною семантикою;

7. Використаня атрибутивів. Мета: сформувати стійке позитивне чи негативне ставлення;

8. Спонукальні форми дієслів;

9. Використання предикатів із різними модальностями;

10. Використання модальних операторів;

11. Використання генералізаторів;

12. Використання символів;

13. Переосмислення загальновідомих понять;

14. Створення уявної діалогічності мовлення. Мета: блокувати ініціативу аудиторії і вести її в потрібному напрямку.

18. 1. Основні граматичні принципи сучасного українського правопису;

У сучасному правописі поєднуються принципи: фонетичний (повне пристосування іншомовного слова до мови-реципієнта та ігноруванні його оригінального написання), морфологічний (полягає в тому, щоб морфема завжди писалась однаково не залежно від вимови), історичний/традиційний (слова на письмі передаються як вони писались раніше, традиційно), розрізнювальний (однозвучны слова пишуться по-різному, тому що вони мають різне значення). Домінують фонетичний і морфологічний. ----- з конспекту

Український правопис дотримується таких принципів:

1. не змінювати традиційної української графіки;

2. не ускладнювати принципи написання слів новими правилами і винятками;

3. по можливості спростити правопис складних слів;

4. критично ставитися до тих правописних моментів, які не випливають із мовної структури;

5. враховувати, що укр. мова постійно розвивається, але правопис повинен відповідати живій народній мові.

В 1993р. в правопис було внесено такі зміни: м’який знак було поставлено 3-ою з кінця буквою в алфавіті; було відновлено букву “ґ”; спрощено правила написання запозичених і складних слів, зменшено кількість винятків за рахунок уніфікації однотипних явищ, введено зміни щодо написання географічних назв та найменувань людей. ----- з інтернету

2. Поняття мовної норми, типи мовних норм, типи мовних компетенцій.

Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Мова — це сукупність правил, за якими будується мовлення як основа спілкування людей, а отже, і розуміння одне одного. Головною категорією культури мови є мовна норма.

Норма не є незмінною константою. Суспільство, час і простір, у якому функціонує мова, змінюються і зазвичай змінюють ті чи інші мовні норми.

Типи норм

1) орфоепічні норми (вимова). Наприклад: [молод'ба́]

2) акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос). Наприклад: вихо́дити- ви́ходити

3) лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

4) словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

5) морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

6) синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

7) стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

8) орфографічні норми (написання слів);

9) пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

З іншого джерела:

1)лексичні - забезпечують правильність вибору слів;

2)акцентологические - передбачають правильну постановку наголосу;

3)орфоепічні - описують правильну вимову слів;

4)орфографічні - закріплюють однаковість передачі мови на письмі;

5)морфологічні - правила словозміни і словотворення, описувані в граматиках;

6)синтаксичні - регламентують правильну побудову граматичних конструкцій.

Типи мовних компетенцій

Мовна компетенція - це потенціал лінгвістичних знань людини, сукупність правил аналізу і синтезу одиниць мови, які дають можливість будувати й аналізувати речення, користуватися системою мови з метою спілкування.

Зміст мовної компетенції - це засвоєння категорій і одиниць мови та їх функцій, вивчення закономірностей і правил оволодіння системно-структурними утвореннями семантичного, синтаксичного, морфологічного, фонологічного характеру, які необхідні для розуміння і побудови мовлення, це здатність розуміти й реалізувати граматичну природу висловлювання.

Залежно від ступеня опанування мовою говорять про:

а) граматичну компетенцію, яка належить до формального боку мови - морфологічна, синтаксична, словотвірна;

б) лексичну компетенцію, яка об’єднує в певній мовній системі лексичні структури.

Мовна компетенція є своєрідною преамбулою до породження висловлювань чужою мовою, реалізується через мовлення. Без такого зв’язку вона залишається тільки потенційною можливістю.

Інше джерело:

1) Синтаксична компетенція – здатність граматично правильно будувати мовлення, тобто ця компетентність стосується найбільшою мірою використання правил синтаксису.

2) Семантична компетенція – здатність користуватися правилами інтерпретації мовних виразів.

3) Прагматична компетенція – вміння правильно використовувати мовні вирази в комунікації.