2. Офіційно-діловий стиль мовлення (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).

Офіційно-діловий стиль - це мова ділових паперів, що використовуються в офіційному спілкуванні між державами, установами, приватною особою і установою і регулюють їх ділові взаємини.

Основне призначення стилю - регулювання офіційно-ділових стосунків.

Головні ознаки офіційно-ділового стилю: наявність реквізитів, що мають певну черговість, однозначність формулювань, точність, послідовність викладу фактів, гранична чіткість висловлювання, наявність усталених мовних зворотів, певна стандартизація початків і закінчень документів, широке вживання конструкцій (у зв 'язку з, відповідно до, з метою, згідно з). Лексика стилю здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні. Залежно від того, яку саме галузь суспільного життя обслуговує офіційно-діловий стиль, він може містити суспільно-політичну, професійно-виробничу, науково-термінологічну лексику. Синтаксис стилю характеризується вживанням речень різної будови з прямим порядком слів; запроваджується поділ тексту на пункти, підпункти.

Виокремлюють такі його функціональні підстилі:

o законодавчий (закони, укази, постанови, статути);

o дипломатичний (міжнародні угоди, конвенції, комюніке (повідомлення), звернення (ноти), протоколи, меморандуми, заяви, ультиматуми);

o адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, заяви, характеристики, довідки, службові листи тощо).

Офіційно-діловий стиль реалізується в таких текстах: закон, кодекс, устав, наказ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист, список, перелік, накладна тощо, а також виступи на зборах, наради, прес-конференції, бесіди з діловими партнерами.

2. 1. Специфіка сучасної української мовної ситуації в Україні;

(Я решила написать про закон, как говорила Катя, и еще добавила кое-что про ситуации с языком в церковной службе) від І. А.

Зако́н «Про заса́ди держа́вної мо́вної полі́тики» № 5029-VI (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або «мовний закон») встановлює, що державною мовою є українська мова, але істотно розширює використання регіональних мов, якщо кількість носіїв цих мов не менше 10% від населення певного регіону, а в окремих випадках й менше 10%. Так, частина 7 статті 7 закону зобов'язує громадян, які проживають на території, де функціонує регіональна мова або мова меншин, розвивати та використовувати таку мову — «У межах території, на якій поширена регіональна мова або мова меншини, …, здійснення заходів щодо розвитку, використання і захисту регіональної мови або мови меншини, передбачених цим Законом, є обов'язковим для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян — суб'єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб.»

Дія закону розповсюджується на 18 мов: російську, білоруську, болгарську, вірменську, гагаузьку, ідиш, кримськотатарську, молдавську, німецьку, новогрецьку, польську, ромську (циганську), румунську, словацьку, угорську, русинську, караїмську і кримчацьку.

Закон містить неоднозначне визначення терміну «рідна мова», трактуючи його таким чином: «рідна мова — перша мова, якою особа оволоділа в ранньому дитинстві». Згідно з висновками Головного науково-експертного управління ВРУ визначення терміну «рідна мова» в законі є неточним і некоректним, оскільки із нього, як вказано у висновку, випливає, що рідною мовою може бути чужа мова, якщо за певних обставин людина оволоділа нею першою.

Закон містить 17 помилкових посилань на неналежну статтю закону - ч. 3 ст. 8, замість ч. 3 ст. 7, складається з 11-ти розділів та 32-х статей. Він припиняє дію закону Української РСР «Про мови в Українській РСР», вносить зміни у декілька діючих законів.

Українська православна церква Московського Патріархату (УПЦ МП). Літургічна мова: церковнослов’янська, українська, румунська. Музична традиція: український наспів.

Церква нараховує більш ніж 9 тисяч приходів. За останніми соціологічними даними, 69% православних України належать саме до УПЦ МП. На Західній Україні, де традиційно сильні націоналістичні настрої, УПЦ МП в останні роки постійно втрачала вплив.

Другою за впливом православною конфесією є Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ КП). Літургічна мова: українська, церковнослов’янська, грецька, англійська. На чолі - патріарх Філарет (Денисенк) Церква об`єднує близько 3000 приходів. УПЦ КП пов'язана із західною українською діаспорою та має приходи в США та Канаді.

Третя за розміром православна церква - Українська автокефальна православна церква. Літургічна мова: українська,налічує близько 1000 приходів. Церква була заснована в 20-ті рр. XX ст. У радянські роки її адміністративний центр розташовувався в Канаді.

Греко-католицька церква. Літургічна мова: українська, англійська, іспанська. Є фактичним представництвом Папи Римського в Україні. Церква нараховує 3301 приходів і особливо впливова на заході України.

Римсько-католицька церква. Літургічна мова: українська, латинська, польська, російська, 80% її приходів зосереджені в Західній Україні.

На даний момент інтенсивно розвивається ідея створення Єдиної помісної церкви, яка повинна об'єднати УПЦ МП, УПЦ КП і УАПЦ.

Наприкінці 1930-х рр. Греко-католицька Церква видала перші транслітеровані молитвослови, де українськими літерами було відтворено нашу споконвічну вимову церковнослов’янських текстів.

1968 р. на митрополита Київського і Галицького було обрано майбутнього Патріарха всієї Руси-України Святійшого Філарета. Того ж року він видає перший православний церковнослов’янський молитвослов в українській транслітерації. Цю книгу було перевидано ще двічі: у 86-му і 90-му роках. Окремо Митрополит Філарет видавав календарі з транслітерованими акафістами та маленькі молитовники.

З 1990-х наша традиційна вимова церковнослов’янських текстів знов залунала над усією Україною та над усім світом у співі українських хорів, у автокефальних церквах і в храмах Київського Патріархату.

Українська лінгвостилістика кінця ХХ — початку XXI ст. продовжує започатковані ще в кінці XIX ст. два напрямки у виробленні сакрального стилю: 1) орієнтація на церковнослов'янську спадщину і 2) на внутрішньомовні (власнеукраїнські) ресурси.