2. Конфесійний стиль української мови (сфера використання, мовні особливості, підстилі, жанри).

Конфесійний стиль - стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства.

Сфера використання - спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Головне призначення конфесійного стилю - допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, обєднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.

До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною. Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Пасха, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон, херувими тощо.

У сучасному українському мовознавстві відомо кілька класифікацій конфесійного стилю, який за сферою використання поділяється на жанри. У підручнику зі стилістики (за редакцією проф. Л. І. Мацько) виділено такі підстилі конфесійного стилю:

1) власне конфесійний;

2) конфесійно-популярний;

3) конфесійно-навчальний;

4) конфесійно-обрядовий;

5) конфесійно-публіцистичний.

До текстових жанрів автори підручника зараховують Біблію, євангеліє, богослужіння, молитву, проповідь, псалом, духовну бесіду, видіння, літургію

15. 1. Поняття про документ; класифікація та вимоги до мови документів;

Документ – це матеріальний об’єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, подану у заведеному порядку і таку, що має юр. силу відповідно до чинного законодавства.

Вимоги:

1) Видається повноважними органами;

2) Не суперечить чинному законодавству;

3) Складений за встановленою формою;

4) Базується на фактах і відповідає певній ситуації;

5) Бездоганна відредагованість.

Вимоги до мови документів

• Об’єктивність;

• Логічна послідовність;

• Ясність викладу;

• Переконливість і доказовість;

• Уніфікація і стандартизація.

Класифікація документів:

- за найменуванням;

- за походженням (внутрішні і зовнішні);

- за напрямком дії (вхідні і вихідні);

- за складністю (прості і складні);

- за формою (стандартизовані та індивідуальні);

- за стадіями створення (оригінали та копії);

- за терміном виконання (безстркові, термінові, дуже термінові)

- за ступенем гласності (для службового користування, таємні, цілком таємні)

- за терміном зберігання (постійне, тривале > 10 років, тимчасове 10 < років)

2. Ідентифікаційна функція мови, розкрити термінологічні поняття: національна, сакральна, конфесійна мова, діалект, соціалект, сленг.

Ідентифікаційна функція - мова є засобом ідентифікації, ототожнення особи в межах певної людської спільноти, засобом об’єднання людей у народ, націю, засобом консолідації населення в державі. Цю функцію мови іноді називають державотворчою.

Національна мова - мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, яка разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Сакральна мова - мова священних текстів. Сакральна від (sacrum) – священна, присвячена Богом.

Конфесійна мова – мова, яка використовується певними конфесіями. Нею складалися молитви, мови культових обрядів, відправ. Наприклад (грецька, латинська, арабська, старослов’янська — церковнослов’янська та ін.).

Діалект - наріччя, говір, мова, якою спілкується між собою певна група людей - різновид мови, що вживається як засіб порозуміння особами, пов'язаними між собою територією, фаховою або соціальною спільністю.

Соціолект - це мова, якою розмовляє певна соціальна група, соціальний прошарок або яка переважає всередині певної субкультури.

Сленг (англ. slang) - міський соціолект, виниклий з арго різних замкнених соціальних груп (правопорушників, крамарів, ремісників, в'язнів, бурсаків-учнів, вояків, інтернет-спільноти), як емоційно забарвлена лексика низького й фамільярного стилю (зрідка й словотворів: випивóн — пиятика, закусóн — закуска), поширена серед соціальних низів і певних вікових груп (ремісничої, шкільної молоді) міст.

В Україні поширені типи сленгу, відповідно до давніших історико-політичних кордонів (голова: східно-українське — башкá, кýмпол; галицьке — маґóла або макітра; буковинське — ґóвдя; закарпатське — лáмпаш).