Питання на іспит з української мови:

1. 1. Сучасний етап становлення правопису української мови (чим відрізняється від інших?);

Український правопис має понад тисячолітню історію, поділяється на окремі періоди. Мовознавець В.В.Німчук виокремлює такі етапи становлення правопису:

1. Давньокиївський (X–XIV ст.);

2. Староукраїнський (остання чверть XIV–XVIII ст.);

3. Новоукраїнський (XIX–XXI ст.).

У 1990-х рр., коли український народ заявив, що зросійщення української мови, яке тривало від часів Переяславської злуки і вишколилося в більшовицьку добу, в епоху так званого розвинутого соціалізму, треба негайно припинити, бо українцям загрожує етноцид і лінгвоцид, правопис постав в оновленому вигляді. Першими і найважливішими подіями на шляху національного розвою слід уважати прийняття закону «Про мови…» й нової редакції орфографічного кодексу, проголошення незалежності України і прийняття заяви на Міжнародному конгресі україністів про потребу створення єдиного для всіх українців світу правопису. Правописна комісія, утворена з провідних мовознавців, письменників, представників педагогічних органів, ухвалила повернутися до номінації «кличний відмінок» замість «клична форма», до використання літери ґ в давньозапозичених і україномовних словах на зразок аґрус, ґава, ґазда, ґандж, ґанок, ґатунок, ґвалт, ґеґати, ґедзь, ґиґнути, ґерлиґа, ґніт (у лампі), ґрати (іменник), ґречний, ґринджоли, ґудзик, ґума, джиґун, дзиґа, дзиґлик тощо. Помітної деталізації й доповнення зазнали правила вживання великої літери у власних назвах. З великої букви почали писати назви культових свят: Благовіщення, Великдень, Масниця, Великий піст, а також релігійних книг (без лапок) Біблія, Євангеліє, Коран, Псалтир, Часослов. Є зміни у правописі складних слів. Приміром, компонент пів у складі загальних назв пишеться разом, незалежно від літери, перед якою він стоїть (півметра, півозера). З власними назвами пів пишеться через дефіс: пів-Полтави, пів-Америки. Пізніше було прийнято правило про написання слів типу пів’яблука, пів’ями, пів’юрти. Уведено правило про дефіс після частки не, уживаної як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа, не-Київ. Унесено поправки щодо правопису цілого ряду іншомовних слів. Подвоєння букв у невідмінюваних словах італійського походження, яке не відтворюється в українській вимові, не передається тепер і на письмі: бароко, інтермецо, лібрето, фортисимо, піанісимо, стакато (але нетто, брутто). Спрощено спосіб передачі й у таких словах, як конвеєр (замість конвейєр), феєрверк (замість фейерверк) (але: Гойя, Савойя, Фейербах і слова майя (народність), фойе). Розширено межі правила дев’ятки: піанісимо, фортисимо, Аргентина, Братислава, Бастилія, Скандинавія, Мадрид, Корсика, Вашингтон, Флорида, Чикаго, Чилі. Запроваджено новий розділ «Складні особові імена та прізвища й похідні від них прикметники», де пояснюється правопис таких українських та іншомовних імен, як Іван Волове Око, Гай Юлій Цезар, Людвиг ван Бетховен, Шон О,Кейсі, Анрі де Сен-Сімон, дон Педро. Прикметники від складних особових імен, що пишуться через дефіс, зберігають це написання: сен-симонівський (від Сен-Сімон). Послідовніше здійснюється принцип спрощення сполучень приголосних при творенні прикметників від географічних назв: гаазький (від Гаага), данцізький (від Данціг), лейпцізький (від Лейпціг) карабаський (від Карабах), але цюріхський(від Цюріх). Ті зміни, які узаконено, нам відомі. Вони відбиті в «Орфографічному словнику української мови», укладеному С.І.Головащуком, М.М.Пещак, В.М.Русанівським, О.О.Тараненком (К., 1994).

(див. порівняльна таблиця, питання 4)