5. Столітня війна

• Двома найзначнішими національними королівствами в Західній Європі були Франція та Англія.

• Суперництво між ними вилилось у тривалий конфлікт, який дістав назву Столітньої війни (1337-1453 рр.). — це був перший збройний конфлікт європейського масштабу, в якому битви чергувалися з тривалими перемир’ями.

• У війні брали участь не тільки Франція та Англія, а й Шотландія, Кастилія, Арагон, Португалія, Анжу, Бургундія.

Причини війни Володіння англійського короля у Франції перешкоджали об’єднанню країни. Суперництво Англії та Франції за володіння Фландрією

Привід до війни Претензії англійського короля на французьку корону під час зміни династії. У 1337 р. французький король Філіпп VІ Довгий з родини Валуа заявив, що забирає володіння англійського короля на південному заході Франції до свого домену. У відповідь Едуард ІІІ оголосив війну Франції .

Основні битви на початку війни Морська битва біля містечка Слейсе (1340 р.). Битва під Кресі (1346 р.). Битва під Пуатьє (1356 р.)

Цікаво

• Столітня війна, узвичаєні дати якої – 1337-1453 рр., - не була офіційною або неперервною війною між Францією та Англією. Це ярлик. Який вигадали історики, вперше вживши його 1823 р. для назви тривалого періоду заворушень, що ними постійно користувалися англійці як нагодою для походів, наїздів і воєнних виправ.

• Цю війну часом називають Другою столітньою війною – після давнішого англо-французького конфлікту 1152-1259 рр.

• Війна почалася з морських набігів французів та англійців на узбережжя одне одного. Нарешті, 1340 р. два флоти зійшлись у морській битві біля містечка Слейсе, розташованого в гирлі Шельди. Французький флот було повністю знищено.

• З 1341 р. війна перемістилася на територію Франції. Воювали тоді довго, а великі битви були рідкістю. Лише в 1346 р. сталася перша серйозна баталія біля Кресі, в якій французьку армію було вщент розгромлено.

Документ

Із «Хронік» французького поета і хроніста Фруассарапро битву під Кресі (1346 р.)

Коли король Філіпп підійшов у притул до того місця, біля якого розташувалися у бойовому порядку англійці, він побачив їх,— кров скипіла в нього, бо він занадто їх ненавидів. Так, він ніскільки не стримував себе від того, аби вступити з ними у бій… Сказав своїм маршалам: «Пропустіть уперед наших генуезців і починайте бій в ім’я Бога і монсеньйора Діонісія Святого!» Там було цих генуезців-стрілків з арбалета близько 15 тис., які не були в змозі почати битву, так сильно втомилися і замучилися від тривалого переходу…

Коли генуезці були всі зібрані й вишикувані й повинні були почати наступ, то вони стали надзвичайно сильно горланити; і робили вони це, щоб вразити англійців, але англійці мовчки стояли на місці й не звертали на це ніякої уваги. Удруге так закричавши, генуезці посунулися вперед, але англійці продовжували мовчати, не рушивши ані на крок. Ще в третій раз закричали вони голосно і пронизливо, пройшли вперед, натягли тятиви своїх арбалетів і почали стріляти. А англійські стрілки з лука, коли побачили таке становище, просунулися трохи вперед і стали з великою майстерністю пускати стріли в генуезців, які опускалися і впивалися так густо, наче сніг. Генуезцям ніколи ще не доводилося зустрічатися у бою з такими стрілками з лука… то були в той же час розбиті. Багато з них перерізали тятеви своїх арбалетів, а деякі кидали їх на землю, так вони стали відступати.

Поряд із ними і англійцями стояли щільні ряди рицарів, верхи на багато вбраних конях у розкішних одежах, які спостерігали за схваткою генуезців…; так що коли вони спробували повернути назад, то не змогли цього зробити, бо король Франції, сильно розгнівавшись… повелів: «Тепер же перебийте цю шваль: вони стримують нас і без толку перегороджують нам шлях». І було видно там, як рицарі, зажаті між ними, стали їх бити, і багато, спотикаючись через них, падали між ними, не маючи змоги більше піднятися. А англійці продовжували посилено стріляти в саму гущу натовпу, і жоден постріл не пропадав даром… Так почалася битва між Бруа і Кресі.

• Англійці досягли перемоги завдяки своїй піхоті, озброєній луками, що стріляли на значні відстані швидко і дуже влучно. Ці піхотинці набиралися з англійських вільних селян-йоменів.

• Французьке військо складалося переважно з рицарських загонів, які формувалися за принципом особистої відданості сюзеренові. Кожен рицар, який йшов у бій, прагнув здобути славу і здійснити подвиг. Таке військо було некерованим, а сам бій перетворювався на серію герців. До того ж рицарське військо було нечисленним, позаяк спорядження одного рицаря, як уже зазначалося, коштувало дорого. Тому рицарське військо під час битви під Кресі розбилось об англійську піхоту, яка діяла в замкненому строю та була керованою.

• Бій почали англійські лучники, які засипали стрілами атакуючих французьких арбалетників і кінноту. Не витримавши такого обстрілу, рицарі відступили. Контратака англійців довершила справу. У битві загинуло 1500 французьких рицарів і лише 3 англійські. Це був і ще один сигнал, який сповістив, що епоха рицарів добігала кінця.

• По кількох роках війни англійський король перейшов до тактики загарбання важливих міст і здійснення рейдів у глиб території Франції з пограбуваннями і взяттям великої здобичі. Війна переросла у битви на виснаження.

• Французький король Іоанн II Добрий вирішив покласти край рейдам Чорного принца (так називали сина Едуарда англійського короля за колір його обладунків).

• У 1356 р. 25-тисячне французьке військо наздогнало біля містечка Пуатьє 6-тисячний загін англійців. Маючи шанс перемогти, французи знову програли, а король потрапив у полон.

• Поразка під Пуатьє поставила Францію на межу втрати державності.

Цікаво

Принц Едуард ладен був віддати всю здобич і всі загарбані міста в обмін на те, щоби французи його пропустили. Але французький король зажадав, щоб той здався. Тоді англійці вишикувались у бойовий порядок, і приготувались до останнього бою.

Французи, пам’ятаючи про поразку під Кресі, спішили все військо і вишикувались у три лінії. Але рицарі не були пристосовані до битви в пішому строю, і коли перша лінія французів кинулась у бій, вона відразу була розбита англійцями. Друга лінія французів теж потрапила під зливу англійських стріл і почала відступати. Відступ переріс у паніку, що охопила й лінію, очолювану королем. Першими залишили поле бою найближчі до короля люди, в тому числі старший син короля дофін Карл — майбутній король Карл V Мудрий (1364 – 1380 рр.). Контратака англійців довершила справу. Поразка під Пуатьє поставила Францію на межу втрати державності.

• За полоненого короля англійці зажадали величезний викуп — 3 млн золотих марок, майже три річні прибутки Франції.

• Дофін (наступник престолу) Карл, який правив країною, розумів, що без згоди підданих такі кошти не зібрати. Було скликано Генеральні штати.

• У відповідь на прохання грошей депутати, особливо представники третього стану, висунули вимогу встановити контроль з їхнього боку за збиранням і витрачанням податків.

• Спроба дофіна протидіяти реформам викликала повстання парижан у 1358 р. під керівництвом прево — голови міської адміністрації Парижа Етьєна Марселя.

• Прево по суті став господарем Франції. Проте дофін зміг утекти, й у Франції стало два правителі.

• У політичну боротьбу втрутився родич французького короля король Наварри Карл Злий, який удавано підтримав Етьєна Марселя, маючи намір захопити французький трон. Ситуація в країні вкрай загострилася.

• Весь тягар війни і негаразди лягли на плечі селян. Останньою краплею, що переповнила чашу їхнього терпіння, стала вимога до них здійснювати роботи з укріплення замків.

• У травні 1358 р. на північ від Парижа спалахнуло повстання, яке швидко поширилося на Північно-Східну Францію. Воно дістало назву жакерія (французькі сеньйори презирливо називали всіх селян жаками).

• Селяни нападали на замки, знищували записи повинностей, податкові документи, жорстоко розправлялися з сім’ями сеньйорів. Селяни звинувачували сеньйорів у зраді короля, який потрапив у полон. Повстанці не бачили різниці між англійськими і французькими феодалами. Сеньйори не відразу змогли впоратися з цим селянським рухом. Тільки після підступного вбивства керівників повстання було придушено.

• 1381 р. подібне повстання вибухнуло і в Англії

Документ

Франція за часів Столітньої війни (Хроніка Сен-Дені, 1415 р.)

Мешканці передмість і сіл вважали за краще ховатися в містах або втікати в ліси, наче дикі звірі, з дружинами, дітьми, зі всім скарбом, ніж зустрічатися з людьми короля (збирачами податків), яких вони боялися більше, ніж ворога. Невдовзі вони справді відчули на власній шкурі, що не було ніякої різниці між цими людьми й англійцями, або що ці люди грабували і чинили розбій лютіше. Силою вони забирали золото, гроші й усе, що було найбільш цінним. Їхня жорстокість викликала такий жах, що священики забирали з церков і ховали в надійних місцях скарби, що належали Богу та святим, тому що грабіжники забирали все, що могли знайти за міськими мурами, і робили це без докорів сумління.

• Після всіх цих негараздів Франція з великими труднощами відновила свої сили.

• Дофін Карл хоч і був фізично слабким і боязливим, виявився неабияким державним діячем.

• Він спромігся 1360 р. укласти мир з Англією.

• майже третина території Франції відходила під англійське управління,

• підтверджувалося зобов’язання виплати викупу за короля,

• зате англійський король відмовився від претензій на французький престол.

• Після підписання миру Іоанна II під чесне слово відпустили до Франції. Та коли останній зрозумів, що викупу за нього не буде зібрано, він, дотримавши свого слова, повернувся до Англії, де незабаром помер.

• Дофін Карл, ставши королем, постарався виправдати дане йому прізвисько Мудрий.

• впорядкував систему збирання податків,

• почав формування апарату управління,

• впорядкував і переозброїв армію, всіляко намагався навести в ній порядок.

• Наслідки розумних рішень не забарилися.

• Після відновлення бойових дій у 1369 р. французька армія під командуванням талановитого полководця Дюдеклена майже повністю визволила територію Франції.

• У той час змінився характер війни: з війни між благородними рицарями, що воювали за славу, сеньйорів і дам, вона перетворилася на війну між державами і націями.

• По смерті Карла V Мудрого ситуація у Франції знову загострилася. Його син Карл VI збожеволів і не міг управляти державою.

• Розгорілася боротьба за владу між двома угрупованнями.

• Бургіньйони на чолі з герцогом Бургундським.

• Арманьяки (орлеанці) — на чолі з герцогом Орлеанським.

• Цією боротьбою вирішили скористатися англійці й відновили війну.

• Восени 1415 р. англійська армія на чолі з королем Генріхом V висадилася в Нормандії та біля села Азенкур знову розгромила французів.

• Англійці вступили до Парижа. За мирним договором 1420 р. Франція та Англія ставали єдиним королівством. Здавалося, що війна скінчилась.

• Король Генріх V проголошувався регентом і наступником французького престолу і взяв шлюб із донькою Карла VI.

• Син Карла VI — Карл позбавлявся права успадковувати престол. Але дофін не визнав договору і втік на південь Франції, де ще були його прихильники. Якраз тоді померли Генріх V і Карл VI.

• Знову спалахнула війна. Перешкодою на шляху англійців для повного підкорення країни стала фортеця Орлеан, яку вони взяли в облогу 1428 р. Хоча захисників фортеці було значно більше, ніж англійців, вони мало вірили в перемогу.