8. Монголо-татарська навала та її наслідки для українських земель.

Русь зазнала Монголо-татарської навали в 1237-1241 роках. Протягом зими 1237-1238 років військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північну-Східну Русь. У 1239 році монголи оволоділи Переяславом Руським і Черніговом, а в грудні 1240 року штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його Горішнє місто. Протягом наступного 1241 року були завойовані Галицька та Волинська землі.

Загарбання Давньої Русі військами хана Батия стало можливим завдяки їхній багаторазовій чисельній перевазі над руськими князівськими дружинами і народним ополченням. Одна з причин поразки полягала у розрізненості князівських дій, в непідготовленості більшості міст до оборони. Батиєва навала принесла неймовірні нещастя давньоруському народові, уповільнила його розвиток, відкинула Русь на кілька століть назад. Встановилося ординське іго, яке законсервувало феодальну (удільну) роздробленість, перешкоджало централізації земель і відродженню державності. Остаточно занепало значення Києва як центру держави. Великими були і людські втрати.

9. Культура Київської Русі.

Для Русі писемність розробили Кирило і Мефодій (брати, за походженням наполовину греки і болгари) близько 863 р. Вони перекладали на староукраїнську мову біблію та інші святі писання. Так народились перші слов'янські азбуки - кирилиця і глаголиця. Глаголичні літери були складними для написання, тому з X ст. остаточно утверджується кирилиця.

Писемність серед міського населення Русі була досить поширеною. Для писання використовували берестяні грамоти (з кори берези). Для княжого роду відкривали окремі школи. В усіх школах викладали монахи або священики. За часів Ярослава Мудрого було відкрито першу школу для жінок.

Основним будівельним матеріалом служило дерево. Церкви будували з каменю. Руська архітектура, як і вся культура, перебувала під впливом візантійської культури. Хоча, згодом виробляється власний стиль — так званий руський стиль. Найвизначнішими пам'ятками архітектури в Київській Русі є Софіївський собор в Києві, побудований 1018 р. на честь перемоги над печенігами. В ньому поховано Ярослава мудрого, Церква Успіня Богородиці в києві, Еллінська церква в Чернігові.

Переписуванням книг займались монастирі. Окрім Києва центрами переписування книг були Чернігів, Володимир-Волинський, Галич, Переяслав. Найдавнішими книгами, що збереглись є Остромирове Євангеліє (1056) та Ізборник Святослава (1073).

Самобутнім явищем в літературі є літописи. Найдавнішим літописом є “Повість минулих літ”, створена в другій половині XII ст. ченцем Нестором. Продовженням “Повісті...” є Київський та Галицько-Волинські літописи.

Особливої уваги заслуговує “Слово о полку Ігоревім” - один з перших літературних творів Київської Русі. Він розповідає про похід Ігоря Святославина на половців 1185 р.

Основними художніми пам'ятками є ікони, а також мозаїки в храмах (викладали з камінців).

10. Соціальний устрій Київської Русі.

Київська Русь була монархією. На верхівці соціальної піраміди руського суспільства були князі. Головою держави і найвпливовішим князем був великий князь київський.

У столицях земель-князівств сиділи удільні князі. Кожне князівство, у свою чергу, поділялося на дрібні волості, якими теж правили князі.

Крім князів, до панівних верств належали бояри. Боярські роди формувалися з місцевої родоплемінної знаті, а також із впливових дружинників, які за військову службу отримували від князів земельні маєтки.

Привілейованою соціальною групою руського суспільства були дружинники – професійні вояки.Вони брали участь не лише у воєнних походах, а й обіймали певні урядові посади.

До привілейованих станів відносять і духівництво. Духівництво було найосвіченішою верствою тогочасного суспільства.

Середину суспільної піраміди посідали міська заможна верхівка, а також купці та ремісники.

На нижніх щаблях соціальної піраміди руського суспільства перебували: смерди, люди, закупи, рядовичі, челядь, наймити, холопи, ізгої.

Найчисленніша група тогочасного населення – селяни-смерди. Вони були особисто вільними, мали власне господарство, землю, мешкали в князівських селах і платили князеві данину.Якщо смерд через якісь обставини втрачав власне господарство, то він міг позичити гроші – «купу» у феодала, але цю позику мусив відробити. Отож, селянин, який працював «за купу» в господарстві пана, звався «закупом».

Різновидом закупів були й рядовичі, адже обставини перетворення смерда на закупа закріплювалися в договорі-ряді. До багатьох русичів застосовували назву «наймит», «челядин». Якщо наймити працювали в умовах наймання, залишаючись особисто вільними, то челядь була невільною – її продавали, дарували, передавали у спадщину. До челяді потрапляли здебільшого полонені.У повній власності пана перебували й холопи.

Особливу групу населення становили ізгої. Так називали людей, які з різних причин випадали зі свого звичного середовища, втрачали з ним зв’язок.