60. Особливості зовнішньополітичної діяльності незалежної України

Основні засади зовнішньої політики були закладені ще декларацією про державний суверенітет 16 липня 1990 р. 2 липня 1993 р. Верховна Рада схвалила “основні напрямки зовнішньої політики України”.

28 червня 1996 р. прийняття конституції. Після проголошення незалежності збільшилася кількість країн, з якими Україна встановила дипломатичні відносини. Зараз дипломатичні відносини встановленні приблизно із 152 країнами.

На 54 сесії Генеральної асамблеї ООН у 1999 Україну обрали непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-01.

Протягом 1992-93 років Україна налагодила зв’язки з США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією та ін. У цей період Україна стала членом ОБСЄ, Світового Банку МВФ.

У березні 1997 Україні вдалось збільшити членський внесок до МВФ від 93 до 227 млн. доларів з метою одержання більших кредитів.

14 січня 1994 р. трьохстороння угода між США Росією і Україною про виведення стратегічної ядерної зброї з України.

У лютому 1994 р. Україні першою серед країн СНД підписала в Брюсселі “Партнерство заради миру” (тісні контакти з НАТО).

У березні 1994 Україні було надано статус асоціативного члена Центрально-Європейської ініціативи.

З 1 березня 1998 діє угода про парнерство між Україною і ЄС.

Зовнішня політика Україніи спрямована також на розбудову відносин з державами азіатсько-тихоокеанського регіону.

Основні пріоритети зовнішньої політики України:

-економізація зовнішньої політики;

-розвиток зв’язків зі стратегічними партнерами;

-створення позитивного іміджу України;

-реалізація переваг свого геополітичного положення;

-підтримання відносин зі світовим українством.

61.Український рух опору в роки Другої світової війни.

Рух О́пору (Резистанс) — поняття, що увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і вживається на означення підпільної і повстанської боротьби народівЄвропи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», польська Армія Крайова,Українська Повстанська Армія.

З початку 1960-х pp. під поняттям рух опору розуміється боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних сил СРСР, країн Східної Європи

Організація українських націоналістів розглядала війну між Німеччиною та СРСР як можливість відновлення незалежності Української дер-жави. Водночас різні фракції ОУН — під проводом С. Бандери ОУН(Б) та під проводом А. Мельника ОУН(М)— бажали використати для цієї мети співробітництво з фашистською Німеччиною, але ці спроби виявлялися марними. Ще до нападу на СРСР за домовленістю з німецькими спецслужбами з оунівців були створені два батальйони «Нахтігаль» та «Роланд». ОУН намагалася використати ці формування для зміцнення української влади, німці — для каральних акцій проти поляків та євреїв. Перед українським підрозділом були поставлені завдання: • забезпечувати охорону шляхів, якими просувалися німецькі війська; • створити відділи українського самозахисту в містах і селах; • здійснювати охорону шляхів постачання продовольства; • організовувати допомогу в евакуації військовополонених, охорону промислових і транспортних об'єктів тощо. Після проголошення Акта відновлення гітлерівська влада вдалася до репресій. Бандера та Стецько були заарештовані. Тому наприкінці 1941 року ОУН(Б) взяла курс на боротьбу проти гітлерівців, тоді як ОУН(М) виявила більше лояльності до німецької влади. Певний час ОУН(М) висловлювалася тільки за співробітництво та спільну українсько-німецьку боротьбу проти СРСР. Члени спеціальних похідних груп ОУН(М) у той час намагалися таємно від німців закріплюватися на українській території. У жовтні 1941 року в Києві почала діяти Українська національна рада, яку очолив професор М. Величківський. О. Телізі вдалося створити Спілку українських письменників і налагодити вихід газети «Українське слово» та часопису «Литаври». Такі дії ОУН(М) не влаштовували гітлерівців, О. Теліга, І. Рогач та інші представники інтелігенції були репресовані. Після арештів і розстрілів мельниківців ставлення цього крила ОУН до німців змінилося. Наказом проводу ОУН(М) створено мережу підпільних організацій, які носили антинімецький характер. «Поліська Січ». Перше українське національне збройне формування — «Поліська Січ» Тараса Бульби (Боровця) — з'явилося на Волині. Після початку німецько-радянської війни в 1941 році ОУН-сд проголосила у Львові відновлення Української держави і в умовах окупаційного режиму розпочала роботу зі створення збройних сил. Однак німецька окупаційна адміністрація вдалася до жорстоких репресій проти українських самостійницьких течій і ліквідувала всі спроби легального творення військових структур. Восени 1943 року на Волині була ліквідована група Тимофія Басюка («Яворенка») «Фронт української революції», яка займала антибандерівську позицію. У листопаді 1943 року завершилися переговори між ОУН - сд та ОУН(М), під час яких були досягнуті домовленості про: • утворення єдиної УПА; • допустимість поєднання легальної участі в українських збройних формуваннях у складі німецької армії (їх планувалося використати як підготовчо-вишкільну базу) та підпільної роботи; • припинення міжфракційної ворожнечі на час боротьби за визволення України; • участь мельниківських представників у єдиному штабі. Однак після загадкової загибелі Р. Сушка в січні 1944 року в нетривкому мельниківсько-бандерівському альянсі стався новий розкол. У грудні 1943 року УНС узяла назву «УПА - Захід». Це означало завершення періоду становлення УПА й початок розширення її діяльності на регіони, опанування яких перед тим було проблематичним. Передусім утілювався в життя план опанування Карпатських гір та налагодження дипломатичної служби. У 1943-1944 pp. представники УПА налагодили контакти з угорськими, румунськими, словацькими військовими чинниками, а також з представниками союзників. Восени 1943-1944 pp. командування УПА досягло домовленості про дотримання нейтралітету з командуванням угорських і румунських частин, що перебували на українських землях; у лютому 1944 року була укладена угода з польською Армією крайовою про взаємовизнання боротьби обох народів за незалежність. Кожна Генеральна воєнна округа (ГВО) поділялася на воєнні округи (ВО). Партизанський рух відіграв важливу роль під час Курської битви влітку 1943 року, коли партизани провели скоординовану операцію на залізницях для зриву перегрупування частин ворога. Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення Української держави. Комуністичний та націоналістичний партизанський і підпільні рухи наближали час перемоги. Однак вони залишалися на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували в стані відкритої війни.