23. Політика Петра і щодо українських земель після Полтавської битви 1709 р.

Після Полтавської битви Україною прокотились хвилі царського терору.

Каральні заходи: Почалось переслідування мазепівців яких або висилали в Сибір, або приговорювали до смертної кари. Висилали в Сибір сім’ї мазепівців. Тяжким випробуванням для мирного населення стали примусові канальні роботи, будівництво фортифікаційних споруд.

Культура: Переманювали українських вчених, письменників, богословів і педагогів з Києва до Петербурга та Москви. Почали вивозити українські пам’ятки та рідкісні книги. 1718р. коли помер київський митрополит, російський уряд заборонив обирати нового. 1722р. київська митрополія перетворювалась на звичайну єпархію Російської православної церкви.

Політика: Сильно обмежувалась автономія України, права гетьмана. Після смерті Скоропадського(1922) Петро I заборонив вибирати наступника. Було призначено царського резидента Ізмайлова при гетьманові. Він здійснював контрольна над гетьманом та Українським урядом. Цілковитим знищенням державної автономії України стало утворення Малоросійської колегії.

Економічна сфера: Сильно підривалась економіка України заборонами торгування за кордоном, заборона торгувати з Запоріжжям. Постійне перебування російських військ які перебували на території України за рахунок українського населення. Петро I старався перекрити торгівельні шляхи, українські купці вели торгівлю більше з Росією. Заборона ввезення чужоземних товарів в Україну і створення російсько-українському кордоні мита кошти якого надходили до Москви.

24. Діяльність гетьмана п. Орлика

5 квітня 1710 р. в Бендерах(Молдова) відбулась козацька рада, де було обрано Пилипа Орлика - найближчого сподвижника Івана Мазепи який був генеральним писарем його уряду.

Того ж дня під час козацької ради було схвалено «Пакти й конституції законів і вольностей Війська Запорізького» (згодом цей документ називали «Конституція Пилипа Орлика») це була перша Українська конституція а також одна з перших у Європі. Конституція проголошувала незалежність від Москви та Речі Посполитої. Території України визначались згідно з Зборівським договором 1649 р. При гетьманові створювалась Генеральна рада і законодавча рада яка мала збори тричі на рік і т.д.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, шведів і поляків проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена з-під московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

У червні 1714 р. Орлик переїхав з Бендер до Західної Європи. На запрошення Карла XII Пилип Орлик із частиною старшини переїхав до Швеції. У 1720 р. Перебрався до Німеччини, а згодом до Франції. З 1722 р. Змушений переїхати на територію Туреччини, де й продовжив 20 останніх років.