12. Т. Гоббс, Дж. Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.

Видатний англійський філософ Томас Гоббс ідеї природного права і суспільного договору використовував для захисту абсолютної монархії і засудження революцій. Т. Гоббс вважав, що держава створюється людьми для того, щоб з її допомогою з «війною всіх проти всіх», позбутися страху незахищеності й постійної загрози насильницької смерті. Уклавши одного разу суспільний договір і перейшовши до громадянського стану люди довіряють одній особі верховну владу над собою. Повноваження верховної влади щодо підданих необмежені, причому її носій – суверен – ніяким договором з народом незв’язаний і тому не несе перед ним відповідальності. Дж. Локк збагатив і розширив ідеї суспільного договору. За його судженнями до виникнення держави люди перебували у природньому стані, де не було «війни всіх проти всіх». Люди вільно розпоряджалися собою і своєю власністю. З метою належного забезпечення природних прав і свобод, захисту особи і власності люди погодилися утворити державу. Утворюючи державу добровільно, люди передають їй лише частину своїх природних прав і свобод, залишаючи за собою передусім право на життя й володіння майном, свободу і рівність. Сутність «суспільного договору» за Ж.-Ж. Руссо полягає в тому, що кожна людина віддає себе під вище керівництво загальної волі й тим самим стає її учасником. Вся влада таким чином переходить до її верховного носія, суверена, яким є всі учасники договору, тобто народ. Народний суверен , за Ж.-Ж. Руссо, це влада, яка здійснюється загальною волею більшості і є неподільною.

13. Сутність та основні типи політичної соціалізації. Соціальна та політична стратифікація.

Політична соціалізація (від лат. "socialis" - суспільний) — це процес засвоєння індивідом протягом його життя певної системи політичних знань, соціальних норм, політичних цінностей того суспільства, до якого він належить. Незважаючи на різні підходи, більшість вчених все ж таки сходяться на тому, що важливішими функціями політичної соціалізації є досягнення особою вміння орієнтуватися у політичному просторі і виконувати там відповідні владні функції. У цьому розумінні політична соціалізація подається ніби двоєдиним процесом: з одного боку, вона фіксує засвоєння особою певних норм, цінностей, ролей тощо, а з іншого — демонструє, як особа вибірково засвоює ці традиції і уявлення, закріплюючи їх у тих чи інших формах політичної поведінки і впливу на владу. Із цього, у свою чергу, випливає, що контроль за ходом політичної соціалізації вирішальною мірою обмежується внутрішніми переконаннями і віруваннями людини.

Політологи виділяють такі типи політичної соціалізації:

- гармонічний тип політичної соціалізації, який відображає нормальні психологічні взаємодії людини та інститутів влади, раціональне і з повагою ставлення індивіда до правопорядку, держави;

- гегемоністський тип, який характеризує негативне ставлення людини до будь-яких соціальних і політичних систем, окрім "своєї";

- плюралістичний тип, який засвідчує визнання людиною рівноправності з іншими громадянами;

- конфліктний тип, який формується на основі міжнародної боротьби і протистояння взаємозалежних інтересів.

Отже, визначальними чинниками політичної соціалізації на різних етапах формування і розвитку особи є її соціальне походження, оточення та соціальне становище. Значний безпосередній вплив на політичну соціалізацію особи справляють політичні інститути та засоби масової інформації.

Соціальна стратифікація - диференціація суспільства на соціальні класи та верстви населення. Стратифікація - це розташування індивідів і груп згори вниз горизонтальними шарами (стратами) за ознакою нерівності в доходах, власності, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі, стилі життя. Стратифікація відображає соціальну неоднорідність, розшарування суспільства, неоднаковість соціального положення його членів і соціальних груп, їхню соціальну нерівність. Термін показує відмінності між формами соціального ранжування і нерівності, котрі характеризують різні суспільства або що існують в рамках одного з них. У історичній та порівняльній перспективі, наприклад, — нерівність груп та людей у первісно-общинному, рабовласницькому, кастовому, феодальному (стани) і сучасному класовому суспільстві.