5. Арістотель «Політика».

«Політика» - арістотелівський трактат про державу, що містить початку соціальної та політичної філософії, політології, а також теорії управління. Трактат написаний в останні роки життя Арістотеля. У книзі розглядаються проблеми сім'ї як осередку держави, рабства, громадянства, визначення держави, а також форм його правління і цілей.

Аристотель визначає державу як спілкування, організоване заради загального блага. Цим держава протиставляється сім'ї. Сім'я становить невід'ємну частину держави, а глава сім'ї уподібнений монарху. Аристотель вважає державу природним утворенням, а людину він називає істотою політичною. Аристотель критикує ідеальну державу Платона, відстоюючи необхідність збереження приватної власності та сім'ї в державі. Громадянин - це учасник держави, тобто учасник суду присяжних і народних зборів. Аристотель відмовляв у громадянстві рабам, іноземцям, ремісникам. За кількістю громадян в державі він розрізняв три форми правління: 1) Царська влада (монархія) 2) Аристократія 3) Політія. Складові держави: Народ, Ремісники, Торговці, Чиновники, Військові. Населення держави складається з незаможної більшості і багатої меншості. Перші мають схильність до демократії, а другі до олігархії. Для запобігання заколотів і громадянських воєн Аристотель пропонує зміцнювати середній клас. Аристотель висуває ідею поділу влади в державі на 3 частини: Законодавчий, Посадовий і Судовий органи.

Розбирає причини конфліктів у державі. Для зміцнення стабільності Аристотель пропонує зміцнити владу закону, розділити обов'язки і піклуватися про виховання підростаючого покоління. Аристотель аналізує відмінність між демократією і олігархією. Завданнями держави є: забезпечення прожитком і комфорту; Захист; Достаток; Релігійний культ; Справедливість.

Арістотель порушує проблему «виховання молоді», зауважуючи, що там, «де цього немає, сам державний лад терпить збитки». Існує чотири основних навчальних предмета: Граматика; Гімнастика; Музика; Малювання.

6. Політична система: сутність і типологія.

Політична система – це інтегрована сукупність державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними групами, що забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок. Політична система виступає як одна з частин або підсистем сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, культурною тощо. Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентське, прези­дентське і т.п.), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (демократичний, тоталітарний, авторитарний) тощо.

Поширеною є типологія французького політолога Ж. Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: ліберальні демократії, радикально-авторитарні (комуністичні) системи, традиційні (збереження наявних соціальних відносин), популістські (властиві країнам третього світу), авторитарно-консервативні.

Оригінальну типологію політичних систем запропонував Г. Алмонд. Він розрізняв чотири типи політичних систем: англо-американський; континентально-європейський; доіндуст-ріальний або частково індустріальний; тоталітарний.

Охарактеризуємо деякі з них:

Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії, деяких інших англомовних країнах. Для нього характерна гомогенність (однорідність) політичної культури, яка полягає в тому, що політичні цілі й засоби їх досягнення, основні політичні цінності поділяє більшість членів суспільства.

Континентальне-європейський тип політичної системи притаманний передусім таким країнам, як Німеччина, Італія, Франція. Він характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності.

У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки існує доіндустріальний або частково індустріальний тип політичної системи. Він також характеризується неоднорідністю політичної культури, проте ця неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн континентальної Європи.

Тоталітарний тип політичних систем утвердився у фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, СРСР, соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи й донині зберігається у країнах соціалізму (Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба). Він характеризується високим ступенем однорідності політичної культури і єдності суспільства, соціальної і політичної активності громадян, який досягається недемократичними методами й засобами, головними з яких є тотальний ідеологічний вплив і насильство.

Одним із основних у сучасній політології є поділ політичних систем залежно від типу політичного режиму на демократичні, авторитарні й тоталітарні.