49. Основні теорії соціальної структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття «середній клас».

Можна сказати, що соціальна структура суспільства являє собою сукупність тих зв'язків і відносин, в які вступають між собою соціальні групи і спільності людей з приводу економічних, соціальних, політичних і духовних умов їх життєдіяльності.

В основі розвитку соціальної структури суспільства лежать суспільний поділ праці та відносини власності на засоби виробництва та продукти. Суспільний поділ праці зумовлює появу і подальше існування таких соціальних груп, як класи, професійні групи, а також великі групи, що складаються з людей міста і села, представників розумової та фізичної праці.

Відносини власності на засоби виробництва економічно закріплюють цю внутрішню розчленованість суспільства і складається всередині нього соціальну структуру. Як суспільний поділ праці, так і відносини власності є об'єктивними соціально-економічними передумовами розвитку соціальної структури суспільства.

До основних елементів соціальної структури суспільства можна віднести:

• класи, які займають різне місце в системах суспільного поділу праці, відносин власності на засоби виробництва і розподілу суспільного продукту. З таким їхнім розумінням згодні соціологи різних напрямків;

• жителів міста і села;

• представників розумової та фізичної праці;

• спільноти;

• соціально-демографічні групи (молодь, жінки і чоловіки, старше покоління);

• національні спільності (нації, народності, етнічні групи).

Середній клас - основна частина соціальної структури суспільства з розвинутою ринковою економікою. Середній клас складають дрібні та середні власники, фермери, менеджери, державні службовці, вчені, лікарі, адвокати, високо-оплачувана частина інженерно-технічних працівників та висококваліфікованих робітників, люди вільних професій (актори, спортсмени, музиканти, письменники) тощо. Середній клас не є однорідним соціальним утворенням. Спільне, що їх об'єднує, - це саме проміжне становище між вищим та нижчим класами.

Наявність середнього класу визнається індикатором як рівня розвитку країни, так і її реальних перспектив. У науковому обігу немає чіткого визначення категорії середнього класу. Неоднозначне трактування поняття середнього класу ускладнює визначення його місця та ролі в соціальній структурі українського суспільства. Спочатку ця категорія описувала "кваліфікованих працівників індустріального сектору, фермерів, учителів, викладачів, лікарів, інженерів, державних службовців та військових, що зазначало дещо високий рівень їхнього життя та соціальної мобільності, порівняно з пролетаріатом.

50. Партійна система та їхня типологія. Особливості партійної системи в Україні.

Партійна система — це сукупність діючих у країні політичних партій та відносин між ними, які складаються в боротьбі за державну владу та у процесі її здійснення.

У країнах сучасного світу склались різні систем партійні системи. Розрізняються вони залежно від кількості діючих у країні політичних партій, основних принципів їхньої взаємодії, за ідеологічною та іншими ознаками. Одними з найбільш деталізованих є типології партійних систем, запропоновані італійсько-американським політологом Дж. Сарторі та польським соціологом і політологом Є. Вятром. Дж. Сарторі розрізняє сім типів партійних систем: 1) однопартійна; 2) з партією-гегемоном; 3) з домінуючою партією; 4) двопартійна; 5) поміркованого плюралізму; 6) поляризованого плюралізму; 7) атомізована. В основу цієї типології покладено ідеологічну ознаку: однопартійна система є моноідеологічною, атомізована — ідейно різнорідною. Між цими двома полюсами залежно від ступеня розвитку й варіантів ідеологічного плюралізму в діяльності партій розташовуються решта п'ять партійних систем.

Є. Вятр розділив партійні системи на альтернативні й неальтернативні. Альтернативною є така система, в якій хоча б один альтернативний колектив політиків організований у вигляді політичної партії або політичних партій і має реальні шанси замінити колектив, що є правлячим у даний момент. В неальтернативній системі конституційні принципи або фактичне співвідношення сил приводять до того, що немає справжнього суперництва між політичними партіями за владу.

В сучасній західній політології найчастіше розрізняються три основних типи партійних систем: двопартійна система (біпартизм), багатопартійна система й «система двох з половиною партій».

Вибори 1997року змінили партійну систему України з атомізованої на систему поляризованого плюралізму. Цю систему складають лише ті політичні партії, котрі увійшли до Верховної Ради як такі, що справляють істотний вплив на здійснення державної влади. Решта політичних партій не відіграють більш-менш помітної ролі в українській політиці, хоча декотрі з них є досить активними, а швидше — галасливими.

Партійна система поляризованого плюралізму більш ефективна, ніж атомізована, проте і їй притаманна низка недоліків: присутність позасистемних партій, тобто таких, які взагалі виступають проти існуючої соціально-економічної і політичної системи; гостре ідеологічне розмежування між партіями; наявність деструктивної опозиції; нестабільність та ін.