42. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.

«Батько лібералізму» Дж. Локк (17 ст) вважав, що держава покликана передусім захищати особисту свободу і власність, здобуту працею людей; вона діє тільки у строго окреслених межах, вихід за які може призвести до громадянської непокори; люди повинні мати право протистояти сваволі уряду, чинити йому опір і навіть вдаватися до сили для його повалення, коли він спрямовує свою владу на завойовництво, узурпацію, тиранію.

Локк у праці «Два трактати про державне правління» він першим серед мислителів на концептуальному рівні в ланцюжку «особа - суспільство - держава» поставив на перше місце особу (потреби й інтереси людини), на друге - потреби й інтереси суспільства і лише на третє - потреби й інтереси держави. Цей підхід згодом був покладений в основу політичної доктрини класичного лібералізму.

Лібералізм виходить з того, що громадянські свободи є стрижнем демократичного ідеалу, домінують над державними інтересами, не можуть бути зумовлені інтересами національної безпеки, а особа вільна у своїх переконаннях щодо державної ідеології. Такі принципи є засадничими в сучасній західній політології.

Французький письменник і публіцист Бенжамен Анрі Констан де Ребек (18-19 ст) вважається духовним батьком європейського лібералізму. Лейтмотивом політичного вчення Б. Констана є ідея індивідуальної свободи. Він розрізняв політичну та особисту свободу. Для народів передових країн тогочасної Західної Європи, вважав Б. Констан, свобода — це передусім особиста свобода, громадянська свобода, яка полягає в певній незалежності індивідів від державної влади.

Б. Констан визнавав прийнятними лише ті форми правління, в яких є гарантії індивідуальної свободи. Такими гарантіями він вважав громадську думку, зосереджену в парламенті, а також поділ і рівновагу гілок влади. Політична свобода громадян виявляється в тому, що вони беруть участь у виборах до законодавчого органу, який входить до системи вищих органів влади і втілює громадську думку.

Виконавча влада здійснюється урядом, міністри якого відповідальні перед парламентом. Віддаючи перевагу конституційній монархії, Б. Констан вважав, що в державі має існувати «нейтральна влада» в особі глави держави. Наділений відповідними повноваженнями монарх бере участь у здійсненні влади всіма її гілками, попереджує конфлікти між ними, узгоджує їхні дії. Судову владу Б. Констан виокремлював як самостійну. Такий поділ влади і взаємодія її різних гілок, на його думку, забезпечують у суспільстві свободу.

Чільне місце в лібералізмі має переконання, обгрунтоване у вченні англійського філософа і юриста Ієремії Бентама, про те, що вчинками індивіда як приватного власника керує тверезий розрахунок на отримання від своїх дій якнайбільшої особистої вигоди.

43. Сутність, характерні риси та функції політичного лідерства.

Лідерами називають тих, хто перебуває попереду, впливає на інших для інтеграції групової діяльності з певною метою або очолює яку-небудь організацію чи рух, з метою інтеграції спільної діяльності, спрямованої на задоволення інтересів даного співтовариства.

Політичне лідерство є одним із різновидів лідерства взагалі. Воно може бути визначене як «процес взаємодії між людьми, в ході якого наділені реальною владою авторитетні люди здійснюють легітимний вплив на суспільство (чи певну його частину), котре добровільно віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав». Політичне лідерство є вищим рівнем лідерства взагалі, оскільки воно відображає владні відносини в суспільстві на найвищому — державному рівні.

Лідерство є виявом не авторитету влади, а влади авторитету. Лідерство передбачає визнання авторитету тієї чи іншої особи. лідерство — це вплив особистого авторитету лідера на свідомість і поведінку певної спільності людей на базі їхніх цінностей і норм життєдіяльності.

Функції, виконувані політичними лідерами, багато в чому визначаються тими цілями, які вони ставлять, та ситуацією, в якій їм доводиться діяти. Найбільш загальними з них є функції вираження соціальних інтересів, новаторська, інтегративна, організаторська й комунікативна. Особа може стати політичним лідером лише тоді, коли виражає інтереси тієї спільності людей, на лідерство в якій вона претендує. Для того щоб стати лідером, претендент на лідерство має запропонувати нові, конструктивні ідеї соціального устрою порівняно з попереднім керівником. У цьому полягає новаторська функція лідерства. Інтегративна функція політичного лідерства - на основі запропонованої лідером програми відбувається інтеграція программи лідера, яка має передбачати задоволення інтересів і потреб кожної групи населення тієї чи іншої території. Організаторська, або прагматична, функція політичного лідерства полягає у втіленні цілей і завдань, які стоять перед суспільством і відображені у програмі лідера, в конкретні дії - мобілізація народних мас на втілення політичних програм і рішень у життя. перетворень та контроль за їх здійсненням. Комунікативна функція полягає взабезпеченні лідерами зв'язку як між масами й політичними інститутами, так і між самими політичними інститутами.