38. Сутність та типологія політичного лідерства.

Політичне лідерство — один із різновидів лідерства. Політичний лідер є символом певної спільноти, це особа, здатна реалізувати інтереси спільноти за допомогою влади, що дається йому цією спільнотою, політичних інтересів, організовувати та спрямовувати їхню активність, згуртувати довкола себе групу прихильників та повести їх за собою.

Термін "лідер" походить від англ. leader — ведучий, керівник, провідник, глава тощо. У сучасній політичній науці є різноманітні визначення поняття "політичне лідерство", зокрема:

— це влада, яку здійснюють один чи кілька індивідів з метою пробудження членів суспільства, нації до дій;

— це стосунки між людьми у процесі спільної діяльності, за якої одна сторона забезпечує перевагу своєї волі над іншими;

— це постійний легітимний вплив владних осіб на суспільство, організацію чи групу.

При цьому прийнято виділяти такі ознаки політичного лідерства:

— лідерство передбачає постійний вплив на навколишніх;

— політичний вплив має бути всезагальним і стосуватися всіх членів керованої спільноти;

— лідерство закріплюють певні норми, правила, привілеї, повноваження.

Політичне лідерство має формальний і неформальний аспекти. Формальний аспект лідерства пов'язаний із керівним місцем людини у суспільній ієрархії, з високою посадою, статусом, владою. Неформальний аспект лідерства полягає в особистих вроджених якостях людини, її здатності виконувати роль лідера.

К. Маркс (1848—1883 pp.) визначав лідера як особу, що має ряд певних особистих якостей (уміння, знання, авторитет, організаторський талант) та виражає інтереси й волю певного класу, зокрема пролетаріату.

Існує низка концепцій, які обґрунтовують природу політичного лідерства:

1. Теорія рис - пояснює феномен політичного лідерства наявністю видатних рис у людини, а саме: розуму, компетентності, організаційних здібностей тощо (Е. Богардус).

2. Ситуативна теорія - трактує лідера як продукт ситуації. Причина лідерства полягає не в індивідові та притаманних йому рисах, а в ролі, яку лідер має виконувати за конкретної ситуації (Ф. Фідлер).

3. Концепція послідовників - розкриває лідерство через взаємовідносини між лідером та його послідовниками, через вплив останніх на політичного лідера.

4. Психологічна концепція - в основі лідерства - прагнення людини перебороти певні комплекси і табу, досягти більшого, ніж вона має або може. Ця риса є в творчості, мистецтві та політиці.

39. Політичні партії і партійні системи.

Політичні партії – це громадська організація утворена групою однодумців, яка представляє інтереси частини народу і прагне до їх задоволення шляхом здобуття, утримання і використання державної влади. Основні ознаки: 1)ідеологія, 2) характер організації, тобто достатньо сильне об’єднання людей, 3) мета членства, тобто мета партії – здобуття влади та її здійснення; 4)довіра і визнання народу. Політичні партії, як правило, мають свою програму, систему цілей, які вони активно пропагують та захищають, більш-менш розгалужену організаційну структуру, покладають на своїх членів певні обов'язки та встановлюють норми поведінки.

Політичні партії поділяються на: консервативні, ліберальні, соціалістичні, комуністичні, релігійні також в залежності від політичного темпераменту виділяють: ліві, центриські, праві

За методами і засобами діяльності партії поділяються на авангардні та парламентські Авангардні партії, які претендують на керівництво всім народом, вдаються до силових методів тиску (страйків, пікетування і навіть актів терору) на владу для розв'язання власних програмних цілей. Партії парламентського типу (ліберальні, соціал-демократичні та неоконсервативні) помірковані, вони користуються тими засобами, які не виходять за межі правового поля.

За характером внутрішньої субординації розрізняють три типи партій: централізовані з вертикальною структурою управління, децентралізовані з горизонтальними координуючими і управлінськими ланками, фракційні.

Взагалі класифікацій партій достатньо багато, наприклад Моріс Дюверже виділяє наступні партії: Кадрові (невелика кількість членів, немає членства, немає чіткої структури - зв’язку між керівництвом та низами партії, керівництво у партії найчастіше належить парламентарям). Приклад: республіканська партія у США. Масові (Комуністична у СРСР) чітка та строга організація, формується професійне керівництво, дисципліна, офіційне членство. Універсальні (один загальнонаціональний лідер , довкола якого і виникає партія)

Функції політичних партій: 1)здійснення політичної влади за участі держави, 2)соціальна або представницька, 3)ідеологічна, 4) формування політичного досвіду, 5)комунікативна, 6) ітегративна, 7) регуляційно-нормативна

Партійна система – це сукупність правлячих та опозиційних партій та їх відносин, які тісно пов’язані між собою та державою і беруть участі у політичному житті країни.

Залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній країні формується певна партійна система. Політична наука виокремлює такі типи партійних систем: 1) однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не допускається, відбувається зрощення партійного і державного апарату, тоталітарний режим); 2) домінантна (різновид однопартійної, з переважаючою партією, одна партія незмінно залишається при владі протягом багатьох років, відсутні коаліції); 3) двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпливовіші партії в країні поперемінно внаслідок виборів здійснюють владу); 3) трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною (2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена в парламенті); 4) чотирипартійна, або двоблокова (відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між собою за владу); 5) партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні анти системні партії двосторонньої опозиції; притаманна орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна різниця між партіями, забезпечує демократію); 6) партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві наявність анти системних партій, двосторонньої опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і справа, сильне ідеологічне розмежування між ними, здатна забезпечити демократичний політичний режим); 7) атомізована партійна система (наявність великої кількості партій, які мають незначний вплив, уряд формується у результаті широкої коаліції партій, може формувати демократичний або авторитарний політичний режим).