32. Виборча кампанія. Основні ознаки виборчої кампанії.

Політичні вибори - формування керівних органів державної влади усіх рівнів - партій, громадських організацій - призначення представників будь-якої громади, делегатів до представницьких зборів, з'їздів. Політичні вибори не зводяться лише до самого тільки голосування. Це масова кампанія, широкий комплекс заходів та процедур з формування керівних органів держави. Як такі, вони включають: призначення виборів та визначення дати їх проведення; визначення виборчих округів та виборчих дільниць; утворення виборчих комісій; висунення та реєстрація кандидатів; проведення передвиборної агітації; власне голосування; підрахунок голосів; оприлюднення результатів голосування; проведення в разі необхідності повторного голосування чи повторних виборів.

Виборча кампанія - сукупність цілеспрямованих послідовних зусиль, які докладаються протягом певного визначеного законодавством проміжку часу, щоб реалізувати підтримку кандидата виборцями й забезпечити його перемогу в день виборів. Під час виборчої кампанії відбувається: 1) формування груп прихильників та стимулювання їх активності в день виборів; 2) залучення на свій бік людей, які будуть голосувати, але ще не визначилися, за кого; 3) послаблення позицій опонентів і внесення сумнівів та суперечностей у табір противників.

Кожна виборча кампанія є унікальною. Унікальність визначають трьома умовами : 1) особистість кандидата; 2) специфіка моменту - географічні, демографічні, економічні та інші обставини; 3) стратегія виборчої кампанії - політичні цілі, тема, напрям, графік, бюджет тощо.

Типи виборчих кампаній: 1) Залежно від рівня представницької влади та розмірів виборчого округу - місцеві малого масштабу (до 5 тис. виборців); місцеві середнього масштабу (2-20 тис); місцеві великого масштабу (20-50 тис); регіональні (понад 50 тис); регіонально середні - вибори депутатів до Верховної Ради України, мерів у містах (понад 200 тис); загальнодержавні (все населення країни); 2) залежно від сумісництва - або ці вибори на одному рівні, або ж на декількох рівнях; 3) залежно від виборчої системи виборчі кампанії проходять за мажоритарною системою, пропорційною чи змішаною системами; 4) залежно від умов домінування розрізняють виборчі кампанії в умовах власного домінування та виборчі кампанії в умовах домінування іншої сторони (діючий президент та кандидат у президенти).

Виборчі технології—це сукупність політико-організаційних, пропагандистських та інших дій з метою приведення до влади певного політика, групи політиків, політичної організації чи їх об'єднання.

Суспільство за всю свою історію винайшло лише три засоби впливу на людину: примус, маніпуляція і співробітництво. Як правило, у виборчих технологіях застосовуються всі три чинники впливу. Однак у суспільствах з розвиненою демократією провідну роль відіграє третій, найгуманніший, спосіб. Але й у найдемократичніших суспільствах не відмовляються (і не відмовляться) від маніпуляції населенням.

33. Правова та соціальна держави: проблеми співвідношення. Виникнення на межі ХІХ – ХХ століть поняття "соціальна держава" та формування у подальшому відповідної моделі – це процес, що відбувався синхронно із еволюцією теорії правової держави і фактично був її невід'ємною складовою. Оскільки втілення на практиці ознак правової держави здатне бути міцним інституціональним фундаментом для нормативного оформлення і фактичного забезпечення функціонування соціальної держави, то правомірно розглядати останню як наступний історичний етап у процесі розвитку правової держави, її якісну характеристику.

Дослідження конституційних принципів соціальної і правової держави дає підстави стверджувати, що кожний з них являє собою своєрідний механізм упорядкування суспільних відносин і задоволення відповідних потреб та інтересів. Так, якщо призначення правової держави полягає в упорядкуванні суспільних відносин на засадах верховенства права, непорушності основних прав і свобод людини, поділу влади, незалежності суду тощо, то соціальна держава прагне досягти аналогічної мети шляхом узгодження інтересів різнорідного за складом суспільства шляхом проведення соціальної політики, досягнення соціального миру і злагоди. Саме у спільній меті цих конституційних принципів і використанні виключно правових засобів її досягнення криється підґрунтя їх єдності.

Діяльність соціальної держави нерозривно пов'язана із соціальним правом, на основі якого вона функціонує і ефективність якої безпосередньо залежить від ступеня його розвинутості та досконалості. Таке бачення її сутності випливає насамперед з принципу соціальної справедливості, який становить основу розуміння права. Відтак узгодження і взаємодія соціальної та правової держави, соціальної держави і ринкової економіки завжди відбувається за допомогою права, що цілком відповідає вимогам правової державності.

Для сучасних цивілізованих країн характерним є те, що на рівні конституційної моделі державності принципи демократичної, соціальної і правової держави розглядаються як взаємодоповнюючі. Така триєдина модель – демократичної, соціальної правової держави уособлює оптимальне на сучасному етапі державно-правового розвитку співвідношення цих конституційних принципів, підкреслюючи органічний взаємозв'язок правової і соціальної держави.