30. Теоретичні засади консервативної ідеології.

Термін “консерватизм” означав спочатку “феодально-аристократичне реагування на Французьку революцію”, критику ліберальних ідей: природних прав людини, суспільного договору, розподілу влади, республіканського правління, вільного підприємництва – з позиції аристократії, яка протиставляла їм силу релігійної традиції, божественне право монарха на владу, непохитність привілеїв вищих класів.

Головні принципи: 1 це система норм, звичаїв, традицій, інститутів, що сягають корінням в історію; 2- існуючий інститут кращий за будь-яку теоретичну схему; 3- орієнтація на державний авторитет; 4- суспільство песимізм в оцінці людської природи, скептицизм стосовно людського розуму; 5- зневіра у можливість соціальної рівності між людьми; 6- приватна власність – гарант особистої свободи і соціального порядку.

Основні політичні цілі: 1- ідея традиції, що визначає суспільне життя індивіда; 2- ідея національної величі; 3- ідея соціальної нерівності і політичної конкуренції; 4- ідея відмови від активного політичного втручання в суспільне життя; 5- зневага до парламентаризму та виборних інститутів влади.

Консервативна ідеологія спрямована на збереження вічних цінностей (приватна власність, сім’я, релігія, мораль, нація, держава) і їх пристосування до сучасних модернізаційних процесів. Консерватизм на відміну від лібералізму, який акцентує увагу на цінностях індивідуалізму і прагматизму, намагається поєднати ці цінності з цінностями таких спільнот, як сім’я, церква, нація і держава. Консерватизм поділяють на такі напрямки:

1 традиціоналізм (заперечення ідей революції і конституціоналізму як руйнівних для існуючого монархічного порядку, заснованого на християнській релігії і моралі. Едмонд Берк (англійський політичний діяч, публіцист. Висунув кредо “всі люди мають рівні права, але не одні й ті самі блага”. Дружба між народами, на його думку, ґрунтується на відповідності законів, звичаїв, способу життя; Местр Жозеф де Местр (французький мислитель, політичний діяч) доводив необхідність домінування влади Папи Римського над світською владою, був прихильником збереження феодальних традицій, абсолютної монархії, релігійної віри. Рішуче засуджував французьку революцію, просвітницький раціоналізм як явища, що підривають легітимний порядок суспільства.

2 Елітарні теорії - протиставляли активну еліту як рушійну силу прогресу і інертну масу як об’єкт політичних маніпуляцій. Вихід мас на історичну арену розглядався ними як небезпека породження фашизму і комунізму: Вільфредо Парето (італійський соціолог) обґрунтував логіко-експериментальний метод соціологічних досліджень, різко виступав за звільнення соціології від ідеологічних та метафізичних спекуляцій, за експериментальне підтвердження логіко-теоретичних висновків. Обгрунтував закон циркуляції еліт, згідно з яким у суспільстві одна еліта змінює іншу; Гаетано Моска (італійський соціолог, політолог) сформулював концепцію нового політичного класу – правлячої меншості, що прагне узаконити і раціоналізувати своє панування. На думку вченого, існує два типи панівної верхівки: аристократична, або закрита, еліта, яка чинить опір будь-яким змінам, і демократична, або відкрита, що допускає розширення своїх рядів за рахунок вихідців з низів; Роберт Міхельс (німецький соціолог) доводив наявність олігархічних тенденцій в демократичному суспільстві. Розробив “залізний закон” олігархії, згідно з якою у кожній організації є еліта – каста – і маса – “демократична декорація”;

3 сучасний неоконсерватизм можна умовно розділити на англо-саксонський, який більше змикається із неолібералізмом у соціально-економічній політиці, і християнсько-демократичний – близький у соціально-економічній сфері з соціал-демократією. Однак у інших сферах суспільного життя ці два види неоконсерватизму відстоюють ідеї твердого правового і морального порядку, розумного обмеження людини в ім’я збереження здорових начал національного буття, аристократичного державного управління. Основні ідеї неоконсерватизму: тільки ринкові відносини ведуть до реального розвитку суспільства; класична демократія нездійсненна або шкідлива, необхідне поєднання демократії та влади еліт;свобода і рівність несумісні;головне право особи – право мати власність та вільно нею розпоряджатися.

31. Поняття та ідейні витоки тоталітаризму. Сучасна політична наука поділяє політичні режими на демократичні та антидемократичні. В свою чергу антидемократичні режими діляться на тоталітарні та авторитарні. Термін "тоталітаризм" походить від латинського слова "totalis", що означає "весь, цілий, пов­ний". На практиці тоталітарний режим встановлюється в дея­ких країнах в першій половині XX століття".

Тоталітаризм оз­начає повний (тотальний) контроль та жорстку регламентацію з боку держави усіх сфер життєдіяльності суспільства та кож­ної людини засобами збройного насильства: 1) влада формується однією людиною або вузькою групою осіб з прав­лячої еліти. 2) здійснення політичного панування можливе лише у тому випадку, коли влада спирається на розвинуту каральну систему, політичний терор, тотальну ідеологічну обробку сус­пільної думки

Умови виникнення тоталітарного режиму: тоталітарні режими частіше за все виникають у надзвичайних умовах: зростаючої нестабільності, глибокої еко­номічної і політичної кризи в суспільстві, необхідності швидкого вирішення стратегічних завдань.

Його встановлення розгляда­ється як спосіб подолання зазначених проблем та досягнення визначених цілей.

Ознаки тоталітаризму: 1) надцентралізація структур влади, яка має пірамідальну форму, на вершині якої лідер-вождь або група. Володарююча група не несе відповідальності за свої дії ні перед яким виборним органом, концентрує в своїх руках усю повноту влади, тобто законодавчу, виконавчу і судову владу; 2) монопольна ідеологія, яка обґрун­товує право режиму на поза контрольне панування. Ідеологія в тоталітарних режимах використовується для підкорення всього населення реалізації єдиної мети; 3) масова монопольно володарюючи партія, яка формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації, здійснює підбір і розстановку кадрів; 4) розгалужена каральна система; 5) відсутність громадянських прав і свобод та громадянського суспільства; 6) висока ступінь мілітаризації в усіх сферах суспільного життя.