36. Психологічні основи процесу перевиховання засуджених.

Личность осужденного представляет собой сложную структуру, объединяющую комплекс социально-психологических взглядов, потребностей, отношений, в которых доминируют отрицательные тенденции.

Методы психологического воздействия на личность осужденного в процессе его перевоспитания:

1)Метод убеждения. Он чаще всего реализуется в ходе проведения индивидуальных бесед. Как и любое психическое общение, беседа сочетает в себе цели изучения и воздействия на личность. Предполагает соблюдение таких требований, как реалистичность, доказательность суждений.

2)Суггестивный метод(внушение) – основан на авторитете того, кто внушает.

Внушение:

-прямое(целенаправленное)

-непрямое(через фильмы и т.д)

3)Метод передачи информации

4)Метод регуляции общения осужденного

5)Метод принуждения

Одно из основных средств психологического воздействия воспитателя на осужденного является переубеждение. Под переубеждением понимается коренная ломка и перестройка взглядов и убеждений личности, замена их другими, противоположными по содержанию. Чтобы разрушить старые взгляды и убеждения, необходимо прежде всего породить сомнения в их истинности, помочь осужденному осознать их противоречивость или несостоятельность. Если у осужденного возникли такие сомнения, то воспитателю необходимо показать ошибочность и несостоятельность его взглядов и убеждений. Однако осознание ошибочности взглядов - это только начало отказа от них. Нередко осужденный понимает ошибочность и даже вредность своих взглядов и убеждений, но окончательно отказаться от них не может: действует инертность сознания.

Переубеждение не завершается разрушением ошибочных взглядов. Решительно преодолеть их можно только заменив, вытеснив другими. Формируя у человека новые убеждения, необходимо опираться на положительное в нем, а также стараться изменить круг его общения, микросреду.

37. Поняття віктимності. Евентульна та децидівна віктімність.

Виктимность – повышенная способность лица в силу ряда субъективных и объективных обстоятельств становиться объектом для преступных посягательств.

Количественные признаки виктимности:

1)  объем – выраженное в абсолютных цифрах число преступлений, повлекших причинение вреда физическим и юридическим лицам; число потерпевших от этих преступлений на определенной территории за определенный период;

2)  уровень – общее число учтенных преступлений, повлекших причинение вреда физическим и юридическим лицам; число потерпевших от этих преступлений.

Виды криминологической виктимности:

1) индивидуальная – это потенциальная или реализованная повышенная способность лица стать жертвой преступного посягательства при условии, что объективно этого можно было бы избежать. Индивидуальная виктимность складывается из личностного и ситуационного компонентов.

2) массовая - люди, обладающие аналогичными, сходными или различными морально-психологическими, биофизическими и социальными качествами, определяющими степень уязвимости от преступлений, составляют массу, в которой отдельное лицо с его индивидуальной виктимностью выступает лишь как элемент совокупности.

* групповая – виктимность отдельных категорий людей, сходных по параметрам виктимности;

* объектно-видовая – виктимность как предпосылка и следствие различных видов преступлений;

* субъектно-видовая – виктимность как предпосылка и следствие преступлений, совершаемых различными категориями преступников.

3) Видовая - предрасположенность отдельных людей, становиться в силу ряда обстоятельств жертвами определенных видов преступлений (например, грабежа, изнасилования и т.д.).

4) Групповая - общая для определенных категорий людей, обладающих сходными социальными, демографическими, психологическими, биофизическими и иными качествами «повышенная способность», становится жертвами преступлений (инкассаторы, сторожа, таксисты и пр.).

Выделяют 2 типа виктимности:

*Эвентуальная – ситуативная (мы полагаем на случайность)

*Гипервиктивность – повышенная вероятность попадания человека в контекст преступного деяния в качестве жертвы. Также выделяют еще два других главных вида: общая (зависящая от возраста, пола, рода занятий, социального статуса и т.д.) и специальная (зависящая от неустойчивости в психическом плане, особенности воли алкогольной интоксикации, особенностей воли и эмоциональной неустойчивости и др.). При определении «виктимности» решающим критерием является особенность жертвы. Однако индивид может оказаться потерпевшим не просто и чисто в силу своих «личностных» характеристик, а в силу сочетания или взаимосвязи их с другими факторами.

КОЛЕКТИВИ ЗАСУДЖЕНИХ ТА ЇХ ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Для колективу засуджених характерні такі особливості:

а) це колектив закритого типу;

б) колектив формується з правопорушників, позбавлених волі;

в) перебування засуджених у колективі є примусовим;

г) діяльність колективу докладно регламентується нормами кримінально-виконавчого законодавства;

ґ) колектив характеризується істотними відмінностями (віковими, професійними, моральними);

д) формування і специфіка колективу визначаються видом кримінально-виконавчої установи;

е) особливості колективу зумовлюються видом і характером виробничої діяльності .

Формування психології колективу засуджених визначено відповідними чинниками, найбільш важливими з яких є:

• кримінально-виконавча політика держави;

• економіка суспільства, що зумовлює характер виробничої діяльності в установі виконання покарань;

• характер виконуваних засудженими виробничих завдань;

• соціальні, національні, вікові, кримінологічні особливості засуджених;

• організація культурних заходів і побуту; о

• рганізація педагогічного процесу, його форми і методи, рівень результативності, особливості відносин, що склалися в середовищі засуджених, а також між співробітниками установи і засудженими.

Наведені чинники не вичерпують усього різноманіття обставин, що впливають на засуджених, до яких входять як об'єктивні причини, так і суб'єктивні характеристики засуджених. Значною мірою вплив окремих чинників, що визначають психологічну структуру колективу, зумовлений періодом перебування засуджених в установі виконання покарань, ступенем їх ресоціалізації.

За структурою колективи засуджених поділяються на формальні і неформальні. Формальні колективи поділяються на види: первинні, проміжні, загальні. Первинні колективи мають такі підрозділи, як ланка, бригада, відділення; проміжні поєднують декілька бригад. Усі формальні підрозділи функціонують у загальному колективі засуджених.

Неформальні колективи, мікрогрупи утворюються у результаті тяжіння осіб, заснованого на різних характеристиках, наприклад національній належності, подібності доль, вікових особливостях, виді вчиненого злочину, потребах і прагненнях тощо. Комплексні дослідження соціологічних характеристик колективів засуджених, проведені філософами, педагогами, психологами і юристами, свідчать про те, що до складу цих колективів входять окремі невеликі неофіційні групи. Типи таких груп традиційно визначаються за певними характеристиками:

1) групи з позитивною спрямованістю;

2) групи з невизначеною спрямованістю;

3) групи з негативною спрямованістю.

Основою формування кожного типу мікрогруп є найбільш привабливі для їх учасників особливості засуджених. У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов'язані духовними інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність. Члени груп з позитивною спрямованістю пов'язані також прагненням до навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, набути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому виходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи справляють величезний виховний вплив не тільки на своє середовище, а й на колектив, у якому вони визначили своє позитивне прагнення. Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною, можуть бути:

а) національні ознаки;

б) матеріальні інтереси (разом харчуються, діляться посилками);

в) професійні інтереси (особи однієї або подібних професій);

г) схожі долі (невдачі у сімейному житті);

ґ) вік (літні або молодь одного віку, пов'язана прагненням до розваг і зухвалих випадів).

Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять значну складність для виховного впливу на їх членів. Нестійкість прагнень, відсутність твердої установки на перевиховання, недостатня спаяність, відсутність референтів, що комплексом своїх характеристик можуть впливати на них, вимагають індивідуального підходу до таких формувань і обрання нетрадиційних методик виховного впливу на засуджених. Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є:

а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу;

б) гіперболізація уявлень про власну значущість, почуття «власної гідності»;

в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена у зв'язку з цим конфліктність;

г) однотипність вчинених ними злочинів або співучасть в одному злочині. Перелічені підстави не мають вичерпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення таких формувань. У названих групах є ватажки, однак немає ні підпорядкування, ні рівності, переважають «мої інтереси». Виявлення і вивчення неформальних мікрогруп (мікроколективів) сприяє прогнозуванню поведінки окремих їх членів, визначенню можливого позитивного або негативного впливу групи на формальне формування, до складу якого вона входить, обранню найефективніших прийомів виховного впливу. Виявлення, вивчення та правильна оцінка спрямованості такого мікроколективу створюють передумови для мобільного використання засобів виховного впливу на його членів, визначення їх ефективності і поширення в діяльності установ виконання покарань. Більше того, знання про характер і принципи (основи) формування неформальних груп дають можливість розробляти диференційовані форми психолого-педагогічного впливу на засуджених. Практика кримінально-виконавчих установ підтверджує тенденцію, що підсилюється, до формування різних мікрогруп і свідчить про правильність наведеної класифікації.