20. Особистісний підхід в юп

Одним з основних теоретичних підходів в юридичній психології є особистісний підхід, тому як юридична психологія завжди має об'єктом дослідження особистість, оскільки саме до неї адресована вся система правових норм. Це дозволяє побудувати структуру особистості і виділити такі її елементи, які є значущими у криміногенних ситуаціях, у різних сторонах правоохоронної діяльності, а також при розробці стратегії ресоціалізації правопорушників і т.д. Особистісний підхід у юридичній психології реалізує формулу "людина є міра всіх речей", в тому числі й правових. Особистість-адже це не тільки об'єкт правового впливу, а й джерело, що формує саме право, сила, що творить і перетворює за допомогою права соціальну дійсність. Пріоритет людської особистості, її інтересів і потреб, соціальних груп у всіх правових рішеннях і діях повинен бути беззаперечний, бо така гуманістична природа всієї галузі права.  Слід зазначити, що справді особистісний підхід з позицій справедливості в ідеалі вимагає вивчення досить великого обсягу властивостей особистості, зокремаобвинуваченого, і включає в себе дослідження його внутрішнього світу: потреб, спонукань, що лежать в основі вчинків (мотивів поведінки), загальної структури і окремих рис характеру, емоційно-вольової сфери, здібностей, індивідуальних особливостей інтелектуальної діяльності (сприйняття, мислення, пам'яті та інших пізнавальних процесів). Зрозуміло, в рамках кримінального процесу можуть і повинні вивчатися не всі психологічні особливості обвинуваченого, але тільки що мають значення для кримінальної справи. У більшості ж випадків буває необхідно і достатньо дослідити ті властивості особистості обвинуваченого, які:  а) вказують на закономірність чи випадковість прийняття та реалізації рішення про злочин;  б) впливають на здатність керувати поведінкою в конкретній ситуації;  в) значимі для прогнозу небезпеки рецидиву і визначення програми корекційного впливу.

21. Психологічні процеси та якості у юп

Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. Функції волі   1. Спонукальна     2. Гальмівна функція.  В понятті "воля" простежується цілісний характер психіки людини: проблема волі стосується і є невіддільною від проблем особистості, свідомості, самосвідомості, мотивів, потреб, емоцій, пізнавальної діяльності. Вольова регуляції - це регуляція свідома, опосередкована знаннями людини про зовнішній світ, про свої цінності і можливості, на підставі яких здійснюються передбачення та оцінка наслідків активності особистості. Розвиток волі тісно пов`язаний з розвитком мислення, уяви, емоцій, мотивації з розвитком свідомості і самосвідомості особистості загалом.

Емоції – це переживання людиною свого ставлення до того що її оточує, що вона робить, до інших людей та самої себе. Одна з найбільш повних класифікацій: Альтруїстичні емоції, Комунікативні емоції, Глоричні емоції, Праксичні емоції, Пугнічні емоції, Романтичні емоції, Гностичні емоції, Естетичні емоції, Гедоністичні емоції, Акизитивні емоції. До фундаментальних емоцій відносять: інтерес-хвилювання; радість; горе-страждання; гнів; відраза; презирство; страх; подив; сором; вина. Класи емоційних станів:!)настрій 2)афекти 3)стреси.

Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду. Існують такі процеси п’яті: запам’ятовування; відтворення; забування. Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. Згадування може бути актуальним і мимовільним. Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Інтуїція – здатність безпосереднього пізнання істини без будь-якого зв`язку з чуттєвим і раціональним пізнанням; має підсвідомий характер, усвідомлюється лише результат; здогад, проникливість, чуття. Розрізняють чуттєву і моторну інтуїцію. Інтуїтивні компоненти виявляються у багатьох професіях та різних життєвих ситуаціях. У юриспруденції cудді необхідно знаті не лише «букву», але і «дух» закону. Він має виносити вирок не лише у відповідності із зарання написаною кількістю доказів, але й згідно «Внутрішнім переконанням», оскільки в законі поруч з однозначною «літерою» присутній і інтуїтивний «дух».багато хто із сучасних психологів вважають, що джерелом інтуїції – в несвідомому, точніше, в його злагодженій взаємодії зі свідомістю. Мислення - це опосередковане і узагальнене віддзеркалення дійсності, вид розумової діяльності, що полягає в пізнанні суті речей і явищ, закономірних зв'язків і відносин між ними. Перша особливість мислення - його опосередкований характер. Друга особливість мислення - його узагальненість. Уява — це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:• мимовільна уява.  • довільна уява.  Залежно від оригінальності є:• відтворювана уява.  • творча уява Характер – это каркас личности, в который входят только наиболее выраженные и тесно взаимосвязанные свойства личности, отчетливо проявляющиеся в различных видах деятельности. Характер человека – это сплав врожденных свойств высшей нервной деятельности с приобретенными в течение жизни индивидуальными чертами. Отдельные свойства характера зависят друг от друга, связаны друг с другом и образуют целостную организацию, которую называют структурой характера. Акцентуация характера – преувеличенное развитие отдельных свойств характера в ущерб другим, в результате чего ухудшается взаимодействие с окружающими людьми. Выраженность акцентуации может быть различной – от легкой, заметной лишь ближайшему окружению, до крайних вариантов, когда приходится задумываться, нет ли болезни – психопатии. Леонград выделяет 12 типов акцентуации, каждый из них предопределяет избирательную устойчивость человека к одним жизненным невзгодам при повышенной чувствительности к другим, к частым однотипным конфликтам, к определенным нервным срывам. В благоприятных условиях, когда не попадают под удар именно слабые звенья личности, такой человек может стать и незаурядным; например, акцентуация характера по так называемому экзальтированному типу может способствовать расцвету таланта артиста, художника.  Характеристику особенностей поведения в зависимости от типов акцентуации:  - гипертимический (гиперактивный) – чрезмерно приподнятое настроение, всегда весел, разговорчив, очень энергичен.  - дистимичный – постоянно пониженное настроение, грусть, замкнутость, немногословность, пессимистичность.  - циклоидный – общительность циклически меняется (высокая в период повышенного настроения и низкая в период подавленности);  - эмотивный (эмоциональный) – чрезмерная чувствительность, ранимость, глубоко переживает малейшие неприятности. - демонстративный – выражено стремление быть в центре внимания и добиваться своих целей любой ценой.  - возбудимый – повышенная раздражительность, несдержанность, агрессивность, угрюмость.  - застревающий – "застревает" на своих чувствах, мыслях, не может забыть обид. - педантичный – выраженная занудливость в виде "переживания" подробностей. - тревожный (психастенический) – пониженный фон настроения, опасения за себя, близких, робость. - экзальтированный (лабильный) – очень изменчивое настроение, эмоции ярко выражены, повышенная отвлекаемость на внешние события, словоохотливость, влюбчивость;  - интровертированный (шизоидный, аутистический) – малая общительность, замкнут, в стороне от всех, общение по необходимости. - экстравертированный (конформный) – высокая общительность, словоохотливость до болтливости.