Резистентність.Види.

Резистентність-це стійкість організма до дії патогенних факторів.вона буває пасивна і активна.Пасивна-це не чутливість до дії патогенного фактора.Вона виникає тоді коли взаємодія організма з патогенним фактором неможлива або (затруднена).може бути обусловлена наступними механізмами:а)існування перешкод для взаємодії пат.фактора з структурами організму(біологічні бар’єри;б)Відсутність або пошкодження структур організма здатних взаємодіяти з патогенним фактором(відсітність рецепторів);в)знищення пат.фактора механізмами не пов’язані з реакцією організма на дію цього факота(знищення холерного вібріона шлунковим соком);г)уповільнення реалізації пат.механізмів,що запускають взаємодію організма з пат.фактором(зб пасивної резистентності при гіпотермії)активна-це стійкість,яка забезпечується комплексом захисно-компенсаторних реакцій,направлених на знищення пат.фактора і наслідків його дії.активна резистентність є енергозалежною,її основу містять механізми реактивності(фагоцитоз,синтез антитіл,реакції клітинного імунітета)

Імунологічна реактивність, клітинні та гуморальні механізми.

Імунологічна реактивність-це здатність організма відповідати на дію антигенів утворенням антитіл і комплексом клітиних реакцій,специфічних по відношенню до даного антигенну.Є 2 механізми імунологічної реактивності:гуморальний і клітиний.Гуморальний тип імуної відповіді направлений на не клітині бактерії,віруси.Забезпечується утворенням антитіл(імуноглобулінів)-продуктів діяльності В-лімфоцитів.Клітиний тип імунної відповіді направлений на захист від внутрішньоклітинних інфекцій і мікозів,внклітиних паразитів і пухлиних клітин.забезпечується завдяки Т-лімфоцитам,що несуть специфічні рецептори до даного антигену.

Види порушень імунологічної реактивності.

Гіперфункція імунної системи: розвивається в разі перенапруження імунної системи антигеном, зокрема внаслідок надходження в організм стимуляторів імунної відповіді, також до неї може призвести зниження функції супресорів та недостатність гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової системи. Гіпофункція: імунодефіцитні (спадкові, первинні) та імунодепресивні (набуті, вторинні) хвороби. Дисфункція (часто поєднується з гіпофункцією): недостатність певної ланки імунітету (наприклад, при зниженні функції Т-лімфоцитів може збільшуватися реакція В-лімфоцитів та вироблення антитіл).

Типові прояви імунної недостатності – наслідки дефіциту В-лімфоцитів та дефіциту різних субпопуляцій Т-лімфоцитів.

Розрізняють такі імунодефіцитні хвороби пов’язані зі змінами в системі Т-лімфоцитів: - первинна недостатні Т-лімфоцитів - виникає у разі блокади на ранніх етапах утворення Т-лімфоцитів або розладу утворення Т-хелперів; - гіпоплазія загруднинної залози – розвивається внаслідок порушення формування третої і четвертої при глоткових зябрових кишень в ембріональний період; - імунодефіцит Т-лімфоцитів, зумовлений генетично спричиненими дефектом аденозин дезамінази або пуриннуклеотидфосфорилази - характеризується зниженням функції Т-лімфоцитів; - недостатність експресії антигенів МНС класу ІІ, до якої призводить дефект промоторних білків, що зв’язуються з 5-ділянкою генів класу ІІ - не утворюються Т-хелпери. Імунодефіциті хвороби пов’язані зі змінами в системі В-лімфоцитів: - фізіологічна гіпогаммаглобулінемія, що виникає у дітей віком від 4-12 тижнів; - транзиторна гіпогаммаглобулінемія дитячого віку характеризується затримкою синтезу IgG, що може продовжуватися до трирічного віку; - гіпогаммаглобулінемія Брутона - класична форма В-імунодефіциту. Попередники В-лімфоцитів не зможуть перетворитися на зрілі форми. Реакція Т-лімфоцитів зберігається.