IV.3.4. Прив'язування знімків

Окремі аерофотознімки не є ділянками планів, тому що мають спотво­рення: на одному й тому самому знімку масштаб у різних його частинах різний, неоднаковий.

Як відомо, цього на планах не повинно бути.

Назвемо причини спотворення знімків:

1. Невертикальність оптичної осі фотокамери у момент експозиції (у момент відкриття затвора). Це видно з рис. IV.3.8, на якому точка п - точка надиру.

Рис. IV.3.8. Спотворення нахиленого знімка

На горизонтальному знімку маємо відрізки па та пЬ. На нахиленому знімку відповідно маємо відрізки па та пЬ'. Тоді пЬ' < nb, а па' > па. Отже, на нахиленому знімку маємо різні масштаби у різних його частинах.

2. Різні висоти літака в моменти експозиції. Ця причина приводить до різних масштабів на знімках, що межують. Висота в маршруті коливається у межах 20-30 м і більше.

478

Розділ IV

3. Рельєф місцевості. На рис. IV.3.9 показано, як рельєф спотворює масштаб знімка.

А та В - точки на місцевості; Н - Н - середня площина; А', В'- проекції точок місцевості на середню площину.

Рис. IV.3.9. Спотворення знімка рельєфом місцевості

Точки А та В зобразяться на знімку в точках a, b. Правильне їхнє розміщення у разі відсутності рельєфу було б у точках a ,b'. Отже, похибки через рельєф a a \ Ь Ь'. Як видно з рисунка, якщо точка розташована вище від середньої площини, то її зображення віддаляється від центральної точки n; a якщо нижче від середньої площини - наближається до центральної точки п. Щоб уникнути спотворень на аерознімках, виконують прив 'язування знімків. Під прив'язуванням знімків розуміють визначення координат X, Y , Н деяких точок знімка, розпізнаних на місцевості та на знімку. Такими точками слугують чітко виражені на знімку контурні точки, такі, як перехрестя доріг, кути, близькі до прямих на межах угідь, основи стовпів тощо. Ці точки достатньо точно розпізнаються як на знімку, так і на місцевості. На малоконтурних територіях виконують штучне маркування точок та знаходять координати саме цих, маркованих точок. Такі точки скорочено називають "опознаками" - розпізна­вальними знаками. Визначають координати точок, тобто виконують при­в'язування знімків як польовими, так і камеральними методами.

Густина опознаків залежить від масштабу плану, що складається, перерізу рельєфу, масштабу аерознімків, способів прив'язування опознаків. Розрізняють

479

Великомасштабне топографічне знімання

суцільне та розріджене прив'язування. Щоб уникнути спотворення знімків, на знімку повинно бути не менше від чотирьох точок із відомими координатами (три - необхідні і хоча б одна - контрольна). Складаються проекти прив'язування знімків. На ділянках знімання, завдовжки 160-200 см у масштабі плану, що створюється, опознаки розташовуються так, як показано на рис. IV.3.10.

Рис. IV.3.10. Схема положення планових опознаків (О. П.) на маршрутах знімання

На ділянках меншої довжини кожна секція забезпечується на кінцях парами точок по різні боки від осі маршруту. Опознаки можуть розта­шовуватись по кутах трапеції плану, що створюється. Початок і кінець кожного маршруту мають бути забезпечені двома плановими опознаками, один із них повинен бути розміщений за межею ділянки знімання. Межі знімання, що збігаються із напрямком маршрутів, забезпечують додатково плановими точками через 40-50 см, якщо кількість маршрутів більша від трьох. Для знімання у масштабі 1:5000 із перерізом рельєфу 2 м і більше та для масштабів аерознімання 1:7000 опознаки розташовуються через 4-5 базисів фотогра­фування. У разі необхідності виконується маркування, про що вже говорилось.

Проекти прив'язування знімків складають на картах, що є на цю тери­торію. Запроектовані точки - опознаки наколюються голкою вимірника і позначаються кружками на контактних відбитках, які будуть використовуватися для розпізнавання місцевості. Обов'язково розпізнаються пункти геодезичної основи, зображені на знімках. На місцевості опознаки закріплюються постійними знаками. Найпоширенішими є дерев'яні стовпи завдовжки 115 см діаметром не менше ніж 15 см із перекладиною в нижній частині. В яму завглибшки 100 см закладається бетонний моноліт, що є чотиригранною зрізаною призмою заввишки 20 см, нижньою основою 20x20 см, верхньою 15x15 см. На верхній грані моноліту цементується центр (зазвичай головка цвяха). Стовп ставиться на моноліт, засипається землею й виконується зовнішнє оформлення у вигляді кола радіусом 1 м, насипається земля навколо верхнього

480

Розділ IV

зрізу стовпа. Стовп виступає над поверхнею землі на 10-15 см. Як вихідні пункти для прив'язування знімків використовуються пункти тріангуляції, полігонометрії 1, 2, 3, 4 класів, нівелірні марки та репери І, II, III, IV класів.

Прив'язування виконується побудовами таких геодезичних мереж: тріангуляції 1, 2 розрядів; висотно-теодолітні ходи; полігонометрія 4 кл. 1, 2 розрядів, трилатерації 4 кл. 1,2 розрядів; прямі, зворотні, комбіновані засічки -дуже ефективні під час прив'язування знімків аналітичної мережі. Для висот­ного прив'язування використовують технічне та тригонометричне нівелювання.

IV. 3.5. Польові роботи під час аеротопографічного знімання

Перерахуємо стадії польових робіт під час аерофототопографічних методів знімання: комбінованих та стереозніманнях.

1. Маркування розпізнавальних знаків (опознаків).

2. Виконання аерофотознімання (АФЗ) розглянуто у п. IV.3.1.

3. Планове підготування аерознімків (планове прив'язування).

4. Висотне прив'язування аерознімків (висотне прив'язування).

Висотне та планове прив'язування доцільно об'єднувати, тобто викону­вати одночасно. Нагадаємо: якщо координати центра знімка визначаються методом GPS, то польове прив'язування знімків не потрібне, оскільки відомі координати усіх центрів знімків; виконується тільки камеральне згущення точок.

5. Дешифрування контурів під час стереознімання.

6. Знімання рельєфу та дешифрування контурів під час комбінованого знімання.

7. Польове викреслювання оригіналів планів (можливе викреслювання в офісних, камеральних умовах).

Частина перелічених процесів польових робіт уже називалась у технологічній схемі комбінованого методу знімання.