81. Уніфікація та гармонізація правових систем як різні рівні їх зближення: розмежування понять.

Більшість фахівців використовує дані терміни як взаємозамінні, або одне з цих понять кваліфікує як складову частину іншого. Так, на думку Г.К. Дмітрієвої, гармонізація є ширшим поняттям, оскільки зближення права може здійснюватися і за межами уніфікації. Тому слід розрізняти гармонізацію права в широкому значенні, яка охоплює також уніфікацію, і гармонізацію права у вузькому значенні слова, відмінну від уніфікації.

На думку Н.Г. Дороніної гармонізація є різновидом уніфікації і повинна бути задіяна, коли необхідність в створенні одноманітних норм виникає в сфері, яка врегульована нормами адміністративного права. На її думку, ця сфера не підлягає уніфікації, оскільки державу не можна позбавити можливості здійснювати свою зовнішньоекономічну політику шляхом прий­няття заходів адміністративного впливу на учасників міжнародного торгівельного обігу .

На думку Н.Г. Вілкової, під уніфікацією правових систем розуміється створення в праві різних держав однакових за змістом норм, призначених для регламентації відповідної групи правовідносин, які замінюють положення національного законодавства такими одноманітними нормами і тим створюють одноманітний правовий простір, що дозволяє забезпечити єдині або схожі правові умови функціонування господарюючих суб'єктів. Досягнення єдиної мети можливе різними шляхами або методами. При цьому уніфікація права в широкому значенні охоплює міжнародне кодифікування і гармонізацію .

Тож гармонізація і уніфікація - взаємопов'язані про­цеси. Уніфікація допускає введення в національне право різних держав однакових норм та веде до зближення національно-правових систем. Гармонізація - гнучкіший метод в порів­нянні з уніфікацією. Кінцевим результатом гармонізації є створення не однакових правових норм, а зближення права, усунення суперечностей: норми різних держав можуть бути схожими, навіть словесно співпадаючими, але різними.

82. Способи зближення національних правових систем. Модельні законодавчі акти.

У теорії права неодноразово зверталася увага на напрями, способи й форми зближення правових норм різних держав. Узгоджений правовий розвиток держав може відбуватися в таких основних напрямах та формах: зближення законодав­ства, при якому визначаються загальні напрями, етапи та спо­соби зближення законодавства держав у певній сфері; гармо­нізація законодавства, що виявляється в узгодженні загальних підходів, концепцій розвитку національного законодавства різних держав, запровадженні спільних правових принципів і схваленні окремих спільних рішень; прийняття модельних за­конодавчих актів; уніфікація законодавства, тобто надання юридичним нормам загальнообов'язковості для суб'єктів пра­ва хоч би двох держав. Для реалізації цих напрямів, способів і форм можуть бути використані певні акти. Наприклад, у першому випадку — програми, плани, модельні акти, інше; у другому — наукові концепції тощо; у третьому — спільні пра­вові норми, стандарти і т. ін. Зрозуміло, що юридична сила цих актів неоднакова, оскільки вони можуть бути програмни­ми, нормативно-орієнтовними, рекомендаційними, безпосе­редньо-імперативними чи обов'язково схваленими.

c За останні десятиріччя зросла питома вага нового виду правових актів,які сприяють уніфікації норм. Це модельні (рекомендаційні) законодавчі акти, що вважаються вищим ступенем уніфікації національного законодавства різних держав. Модельні закони є рекомендаційними актами з типовими нормами. Ці закони не обов'язкові для держав, а слугують тільки нормативно-орієнтовним стандартом. Вони є зв'язковою ланкою між нормами міжнародного та внутрішнього права. Загалом модельні закони найчастіше пропонуються для матеріального права, але вони не є рідкістю у праві процесуальному.

Модельний закон як спосіб створення одноманітного правового регулювання використовувався ще наприкінці ХІХ ст. В 1892 році в США була створена Національна конференція уповноважених по уніфікації права штатів. В 1934 році під керівництвом Джона Біля була розроблена рекомендаційна Збірка правил про конфлікт законів. У 1952 р. Конференцією було розроблено Модельний торговий кодекс, а у 1962 р. - Модельний кримінальний кодекс.  Модельний закон (model law) – це типовий законодавчий акт, який містить нормативні рекомендації, а також варіанти можливих правових рішень (іноді і пояснення до можливих варіантів, приклади) тих чи інших питань визначеної сфери суспільних відносин, що приймається законодавчим органом федеративної держави, державного об’єднання або міжнародної організації з метою узгодження нормативної орієнтації суб’єктів законодавчої діяльності членів відповідного об’єднання.  Модельні закони можуть виражатися в: повноцінних законодавчих актах; законах, що встановлюють лише загальні або узгоджені принципи регулювання; законах, що регулюють лише частину тієї сфери, де в майбутньому будуть прийняті конкретні національні законодавчі акти; законах, що містять зразкові норми, які можуть бути в готовому вигляді включені до тексту конкретного закону, або варіативні положення, що надають можливість вибору тих чи інших правових рішень; моделях кодексів; основних умовах і т.д. Модельні закони відіграють нормативно-консолідуючу роль в законодавстві, слугують правовим стандартом, мають рекомендаційний характер і стійкий взаємозв’язок з основним документом, дають можливість законодавчим органам самостійно визначити міру сприйняття модельного закону у своїй законотворчій діяльності.

1 См.: Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах: общая и особенная часть. –М.,2000 С.12-14

2Ткаченко В.Д. Порівняльне правознавство//[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/pravoznavstvo/504-tkachenko/10853-s-6-------.html

3 Саидов А.Х. Сравнительное правоведение. М. 2003.

4 Тихомиров Ю.А.,Курс сравнительного правоведения Москва, 1996.// Режим доступу. – [Електронний ресурс]. - http://pravoznavec.com.ua/books/280/20698/17/

5 Порівняльне правознавство (В.Д.Ткаченко, С.П.Погребняк, Д.В.Лук'янов)

100