56. Сучасна структура мусульманського права.

Система мусульманського права хараткеризується казуальністю і догматизмом. Норми мусульманського права не мають абстрактногоо характеру, властивого романо – германському типу правових систем, а є казуальними, розрахованими на конкретний випадок. Догматизм полягає в тому, що шаріат вимагає виконання догми, букви приписів, а не духу.

Галузевий принцип поділу норм у мусульманському праві не адекватний структурі континентально – європейського права (галузь, підгалузь, інститут). Хоч за формою структура мусульманського права багато в чому збігіється з романо – германською: деліктне право, тобто кримінальне право (укубай); цивільне право (муамалат); «владні норми» (сфера державно- правовоих і адмінітсративно – правових віднгосин); судове право; міжнародне право (сийар) та ін., а також норми, що регулюють брачно – сімейні і спадкоємні відносини.

Мусульманське право не поділяється на загальне і приватне право, як у праоввих системах романо-германького типу, або на загальне право і право справедливості, як у країнах англо-американського типу.

У системі мусульманського права існує галузь «ПРАВА ОСОБИСТОГО СТАТУСУ» яка відсутня у романо – германському і англо – американському праві. Вона регулює сімейні, спадкоємні і деякі інші відносини. Її провідними інституами є шлюб, розлучення, споріднення, матеріальне забезпечення сімї, обовязки по вихованню дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності й інші. У цій сфері Коран має традиційну значущість.

Є 3 моделі мусульманських правовоих систем за місцем, яке сьогодні посідає в них мусульманське право.

Модель СЕКУЛЯРИЗАЦІЇ – релігія відділена від державного життя (Туреччина).

Модель ГАРМОНІЇ - іслам проголошений державною релігією, проте шаріат не є провідним джерелом права, а займає місце після конституції, законів і звичаїв (Єгипет, Сирія, ТУніс).

Модель КОРАНІЗАЦІЇ – нрми шаріату офіційно огорлошуються державою джерелом права, що поширює свою дію на всіх осіб у межах державної території (Іран, Саудівська Аравія, Лівія).

На відміну від норм романо – германського права, регулятивні норми мусульманського права не мають поділу на дозвільні, зобовязальні і заборонні. Вони усі – зобовязальні, оскільки в їх основі лежить обовязок здійснювати ті чи інші вчинки, що зумовлені їх релігійно – моральною природою. Мусульманське право засноване на ідеї зобовязань, покладених на людину, а не на правах, які вона може мати. Санкціям у нормах права приділено мало уваги. Санкціями за невиконання обовязків, покладених на віруючих, вважається гріх того, хто її порушує.

Мусульманська юриспруденція визначає норму права як загальнообовязкове правило поведінки, встановлене верховним законодавцем – Аллахом. При цьому норма може бути сформульована прямо – через одкровення або опосередковано – через висновки, зроблені найвидатнішими знацями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха.

За своїм змістом норми мусульманського права поділяються на 2 основні групи. До першої належать приписи, що містять оцінки вчинків правовірних. Вчинки поділяються на 5 категорій, а саме на вчинки, що: є обовязковими, рекомендуються, дозволяються, нке дозволяються, забороняються. До 2-ї групи належать норми, в яких сформульовані конкретні правила повіедінки щодо певних ситуацій, а також устанолвені умови здійснення та наслідки певних дій.

При поділі норм мусульманського права на галузі дослідники спочатку обєднували відповідні приписи за тематичною оцінкою. І лише згодом коли виникла необхідність у виданні державних законодавчих актів, в яких би положення шаріату були юридидчно зафіксовані, ісламська юридидчна наука стала вирішувати проблему галузей права.

Пориписи, регулюють такі основні сфери життя мусульманина:

- стосунки правовірних з Аллахом

- стосунки між людьми

- звязки між державами або релігійними конфесіями. Мусульманська правова доктрина виокремлює кілька галузей: владні норми, судове право, міжнародне право.

Нині мусульманські вчені поділяють своє право на такі галузі:

1. Норми що встановлюють правила повязанні з відправленням релінійного культу.

2. Норми, що встановлюють приписи щодо особистого статусу правовірних. У межах цієї галузі чітко розрізняють норми, що утворюють такі інститути, як шлюб, розлучення, заповіт, наслідування за законом, опіка, шлюб, розлучення, обмеження праводатності.

3. Норми, що утворюють цивільне право. Цю галузь становлять приписи, що стосуються питань власності, відповідних угод та їх забезпечення, виконання зобовязань. Ці норми сформульовані в Корані по різномую Вони можуть мати форму імперативних приписів загального хараткеру (Аллах … повеліває вам повертати майно, яке було вам довірене, його власникам) або форму детально виписаних положень як матеріального так і процесуального характеру (якщо берете в борг між собою на певний строк, то записуйте це. І нехай записує між вами писець справодливості… І беріть у свідки двох з ваших чоловіків. А якщо не буде двох чоловіків, то чоловіка і двох жінок, на яких ви згодні… І нехай не відмовляються свідки, коли їх звуть…)

4. Норми, що утворюють галузь владних норм. – спрямовані на врегулювання державно та адміністративно правовоих відносин.

5. норми, що утворюють галузь деліктного, кримінального права, покликані забезпечити захист 5 основних цінноситей ісламу: релігії, життя, розуму, продовження роду та власності. А оскількі ці цінності визначені ісламом то посягання на них є злочином і розглядається як зоборонене Аллахом діяння, за яке він, безумовно, карає.

Мусульманські юридичні норми спираються на релігійні норми і спрямовані на захист основ віри.

У системі мусульманського права є галузь «право особистого статусу», відсутня у континентальному і загальному праві. Вона регулює сімейні, спадкові та деякі інші відносини. її провідними інститутами є шлюб, розлучення, спорідненість, матеріальне забезпечення сім'ї, обов'язки у справі виховання дітей, заповіт, спадкування за законом, піклування, обмеження правоздатності та ін. Вплив Корану тут є традиційно істотним. Так, юридичними нормами мусульманці заборонено виходити заміж за немусу-льманина. Присутні на весіллі свідки повинні бути мусульманами. Вийшовши заміж, жінка переходить у владу чоловіка, повинна уникати зустрічей з іншими чоловіками, не показуватися в громадських місцях. Чоловіку дозволяється застосовувати до дружини покарання. Розлучення вважається здебільшого односторонньою дією, яка виходить від чоловіка. Спадкова частка жінки становить половину частки чоловіка та ін.

Мусул-ке пр не знає торгового пр як самостійної галузі, проте приділяє увагу різним формам комерційних об'єднань.

Крім зазначених галузей у мусульманській системі права існують:

1) «владні норми» — система норм, що регулюють сферу державно-правових і адміністративно-правових (у тому числі фінансових) відносин;

2) судове право — система норм, що регламентують порядок створення, функціонування і компетенцію органів, покликаних здійснювати правосуддя — релігійних судів каді, судів поліцейської юрисдикції, юрисдикції інспектора ринку, юрисдикції справедливості халіфа або його представників;

3) міжнародне право (сійар) — система норм, що регулюють взаємовідносини як мусульманської держави на міжнародному рівні, так і між мусульманами в межах країни. Це регламентація не тільки питань війни і миру, а й відносин мусульманської общини з представниками інших релігій, правових статусів різних груп населення залежно від їх ставлення до ісламу. Норми міжнародного права забезпечуються нарівні з іншими внутрішньодержавними нормами тими ж самими засобами.

У кожній із цих галузей права юридичні норми переплетені з релігійними нормами.

«Владні норми» (галузь державного і адміністративного права) вимагають, щоб правитель був мусульманином. До повноважень глави держави входять захист інтересів ісламу і контроль за виконанням правовірними релігійних обов'язків.

Судове право (у тому числі процесуальні правові галузі) містить норми про можливість тільки мусульманина обіймати посаду судді. Доводити свою невинуватість можна присяганням ім'ям Аллаха. В окремих випадках (при обвинуваченні чоловіком своєї дружини в подружній невірності) досить свідку-мусуль-манину присягнути, щоб невірність було визнано юридичним фактом. При винесенні рішення суддя може керуватися нормами мусульманського права, розробленими різними мусульманськими правовими школами, що надає йому свободу широкого розсуду.

Міжнародне право містить у своїй основі релігійну ідею про існування двох «світів» — «світу ісламу» і «світу війни». Відповідно до неї регулюються міжнародні відносини. Зовнішня політика орієнтується на «світ ісламу» і ґрунтується на «мусульманській солідарності», яка полягає у захисті інтересів усіх мусульман, включаючи і тих, хто проживає в інших державах. Інститут «джихаду», який й дотепер не втратив свого значення, вимагає вести війну з відступниками ісламу або «невірними», які виступають проти мусульман.