5. Принципи порівняльного правознавства.

Принципи порівняльного правознавства – це основні ідеї та положення, що пронизують усю порівняльно-правову матерію. Залежно від того, які аспекти порівняльного правознавства розглядаються, можна виокремити групи принципів, що стосуються процесів становлення і розвитку порівняльного правознавства, його внутрішньої будови, функціонування, а також самого процесу порівняння як основи виникнення порівняльного правознавства.

Принципи:

1. Врахування історичних, національних, економічних, соціально-політично та інших умов, в яких виникають і розвиваються порівнювані правові системи;

2. Порівняння правової матерії у динаміці;

3. Відповідність один одному різних рівнів, форм і видів елементів порівнюваних систем;

4. Встановлення загальних, особливих і специфічних ознак порівнюваних правових систем;

5. Порівняння правових явищ і правових інститутів.

6. Аксіоми порівняльного правознавства

Вивчення порівняльного правознавства як наукової дисципліни повинна базуватись на наступних аксіомах.

По-перше, право, є нормативним вираженням історії, психіки, психології, традицій і культури правових систем у світі. Будь-яке вивчення порівняльного правознавства має враховувати цю закономірність.

По-друге, порівняння правових систем вимагає об’єктивності. Тому в порівняльному правознавстві немає і не повинно бути місця релігійним або культовим упередженням проти тієї чи іншої правової системи або проти певного народу.

По-третє, для порівняльного правознавства потрібно діалектичний підхід до вивчення правових систем. У кожної з них є свої позитивні і негативні аспекти, кожна національна правова система, удосконалюючись, повинна враховувати здобутки інших правових систем. По-четверте, незважаючи на історичні відмінності правових систем, намічається процес їх зближення і взаємозапозичення. Так, в останні 50 років спостерігається тенденція до суттєвого зближення континентально-європейського цивільного права та англо-американського загального права в області матеріального, а також процесуального права. Відповідно порівняльне правознавство має не тільки спиратися на історичний досвід, а й звертати увагу на динамічний розвиток національних правових систем і на прояви нових тенденцій у розвитку різних правових систем.

По-п’яте, правові системи більшою мірою схожі один на одного в області приватного права, ніж публічного. Це пояснюється тим, що принципи ринкової економіки, які відображаються у всіх сучасних кодексах приватного права, тобто в цивільних та комерційних кодексах, універсальні. І навпаки, країни неохоче позичають принципи публічного права із зарубіжного досвіду.

Той факт, що порівняльне правознавство заохочує і схвалює запозичення ідей різних правових систем, становить шосту аксіому даної дисципліни. Але перенесення ідей з однієї правової системи в іншу вимагає їх детального аналізу на сумісність. Для досягнення успішного результату правовий інститут, узятий з системи А і перенесенний в систему Б, повинен поєднуватися зі своєю системою Б, а не відчужуватись нею. Наприклад, перш ніж запозичити інститут суду присяжних з системи англо-американського загального права і ввести його в континентально-європейську правову систему, потрібно було зрозуміти, чи сумісний такий інститут з комплексним механізмом кримінально-процесуального або цивільного процесуального права.

Нарешті, сьома аксіома порівняльного правознавства полягає в тому, що мета порівняльного аналізу правових систем - не вихваляти одну систему і критикувати іншу, а зрозуміти історичні передумови формування кожної з них. При порівняльному вивченні правових систем компаративіст не повинен класифікувати їх, підрозділяючи на хороші і погані, бо всі вони, будучи відносно недосконалими, потребують поліпшення. ¹