- •1. Утворення Київської Русі, її суспільно-політичний розвиток
- •2. Норманська теорія: історія та сучасність
- •3. Внутрішня і зовнішня політика Ігоря, Святослава, Ольги. Порівняльний аналіз
- •4. Соціально-економічний розвиток Київської Русі.
- •5. Міжнародні взаємини Київської Русі
- •6. Взаємодія Русі і степу.
- •7. Внутрішня і зовнішня політика Володимира Великого та Ярослава Мудрого
- •8. Культура Київської Русі.
- •9. Прийняття християнства на Русі і його значення
- •10. Причини і наслідки розпаду Київської Русі.
- •11. Боротьба Київської Русі з монголо-татарським нашестям
- •12. Утворення Галицько-Волинського князівства й особливості його політичного, економічного та культурного розвитку.
- •13. Данило Галицький. Політичний портрет
- •15. Кревська та Люблінська унії.
- •17. Виникнення українського козацтва та утворення Запорізької Січі. Їх місце та роль в історії України.
- •18. Адміністративно-політичний устрій Запорізької Січі.
- •19. Козацько-селянські повстання кінця 16 – першої третини 17 ст.
- •20. Причини, характер, рушійні сили та періодизація української національної революції середини XVII ст. Богдан Хмельницький.
- •21. Початок національно-визвольної війни. Основні битви 1648-1653рр.
- •22. Зборівський і Білоцерківський мирні договори.
- •23. Зовнішня і внутрішня політика Богдана Хмельницького.
- •24. Переяславська угода та Березневі статті 1654 р. І їх наслідки для України.
- •25. Громадянська війна та іноземна іннервація і Україні у другій половині 17ст. Руїна
- •26. Українська Церква у 17-18ст.
- •28. Колоніальна централізаторсько-шовіністична політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •29. Україна і Північна війна
- •30. Внутрішня і зовнішня політика гетьмана Івана Мазепи.
- •32. Гайдамацький та опришківський рух. М. Залізняк, і. Гонта, о. Довбуш.
- •33. Ліквідація російським царизмом Гетьманщини та Запорізької Січі. Кирило Розумовський, Петро Калнишевський.
1. Утворення Київської Русі, її суспільно-політичний розвиток
У кінці IX ст. рівень державної організованості східних слов'ян все ще був низький, частина племен не входила в племінні об'єднання або охоплювалася ними частково. Існували невеликі держави або напівдержаві племінні княжіння. Водночас процес державотворення в Європі розширювався. Зокрема, германські племена боролися за об'єднання і створили державу Карла Великого, у VII ст. виникає Болгарська, в X ст. — Польська, Чеська, Угорська та ін. Цей процес у Західній та Центральній Європі не міг не стимулювати державотворчість у східних слов'ян.
Певну роль в організації Київської держави відіграли варяги (нормани), які послужили своєрідним каталізатором формування держави у східних слов'ян. Нормани — це загальна назва населення Скандинавії — шведів, норвежців, датчан (слов'янські літописці називають їх варягами).
Літопис оповідає, що варяги у 859 р. прийшли із-за моря, брали данину з «чуді, із словен і з мері, і з весі, кривичів». У 862 р. ці племена вигнали варягів «в море», але не змогли організувати свою владу і закликали на допомогу інших варягів, Прибули три брати: Рюрик, Синеус і Трувор. Рюрик став князювати у Словенському князівстві (Новгороді), Синеус — у Білоозері, Трувор — в Ізборську. Після смерті братів Рюрик став єдиновладним князем.
Київська Русь належала до найбільших, найкультурніших, найрозвинутіших економічно
й політично держав середньовіччя. Витривалі, хоробрі й мужні русичі вирощували хліб і розводили
худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю.
Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були
рахуватися візантійські імператори й хозарські хакани. А доньки з київської князівської родини ставали королевами.
2. Норманська теорія: історія та сучасність
"Норманісти" вважали, що як державність, такі саму назву "Русь" на київські землі принесли варяги — нормани, вихідці зі Скандинавії, які в добу появи Давньоруської централізованої держави проводили активну воєнну, торгову й політичну діяльність. Творцями норманської теорії були німецькі історики Г. Байєр, Г. Міллер та Л. Шльоцер, які працювали у другій пол. XVIII ст. в Академії наук у Петербурзі. Свою гіпотезу вони мотивували на основі довільного тлумачення "Повісті временних літ", де йшлося про закликання слов'янами на князювання варязького князя Рюрика та його братів. З українських учених норманську теорію підтримували О. Єфименко, Д. Дорошенко, Є. Маланюк та ін. Сучасна наука визнає, що нормани протягом IX—XI ст. відігравали на Русі активну політичну роль і навіть очолили князівську династію. Однак не вони стали засновниками Давньоруської держави, будучи насамперед професіоналами, готовими служити кожному, хто потребував їхніх умінь і міг заплатити за їхні послуги. Насправді держава на землях сучасної України почала формуватися задовго до IX ст. як наслідок економічної, політичної та етнокультурної консолідації східного слов'янства. її перші ознаки виявляються ще в Антському об'єднанні (II — початок VII ст.).