3.10.4. Організація надання допомоги

У Радянському Союзі осіб без постійного місця проживання, які займалися бродяжництвом, жебрацтвом і вели "паразитичний спосіб життя», засуджували від одного до чотирьох років ув'язнення або ви­правними роботами на той самий термін (згідно із статтею 214 Кри­мінального Кодексу УРСР). Психічно хворих бездомних примусово госпіталізували, а інвалідів чи осіб похилого віку скеровували до спе­ціальних інтернатів та будинків пристарілих.

У сучасній Україні послуги для бездомних лише починають фор­муватися, зазвичай їх організовує та фінансує місцева влада, недер­жавні та релігійні організації. За станом на 1 січня 2007 року в Україні діяло 64 заклади соціального захисту для бездомних громадян, уста­нови соціальної адаптації звільнених, у т.ч. утворених недержавними організаціями - 31, де отримало послуг понад 24 тис. осіб.

Основні засади державної політики щодо реінтеграції бездомних громадян та соціальної адаптації звільнених встановлені законами України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і без­притульних дітей», «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували по­карання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Ці закони передбачають функціонування закладів, установ, що на­дають соціальні послуги таким громадянам. Зокрема, для бездомних громадян передбачено декілька видів закладів - центр обліку, будинок нічного перебування, центр реінтеграції, соціальний готель, що забез­печує поступеневу модель їхнього повернення у соціум. Ця модель бу­ла розроблена з урахуванням міжнародного досвіду соціальної роботи з бездомними громадянами, зокрема Нідерландів та Республіки Австрії.

Чинним законодавством визначено, що створення та утримання за­кладів, установ соціального захисту бездомних громадян та звільне­них провадять за рахунок коштів місцевого бюджету. Однак місцеві органи виконавчої влади досить повільно вживають заходів щодо цих настанов через недостатність фінансування.

Для розвитку соціальної роботи з цієї вразливою групою громадян важливими є урядові рішення, викладені в розпорядженні Кабінету Міністрів України "Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції соціального захисту бездомних громадян до 2012 року» від 5 листопада 2008 р., де, зокрема, визнано за необхідне:

- забезпечити виявлення бездомних громадян та надання їм соці­альних послуг поза межами закладів соціального захисту шляхом утворення служб соціального патрулювання, залучивши до такої роботи дільничних інспекторів;

- розробити механізм забезпечення соціального супроводження са­мостійного проживання бездомних громадян та запровадити таку форму соціальної роботи з бездомними громадянами, як забезпе­чення їхнього самостійного проживання;

- запровадити телефонну «гарячу лінію» у м. Києві для надання екс­треної допомоги бездомним громадянам та у разі набуття позитив­ного досвіду розглянути можливість поширення такої практики в інших регіонах;

- продовжити роботу з організації проживання бездомних громадян (нічного, тимчасового), надання їм інформаційних послуг щодо до­бровільного консультування з питань профілактики ВІЛ-інфекції та скерування на рентгенівське обстеження тощо.

Слід зазначити, що в більшості західних країн функціонують такі заклади, що пропонують різноманітні послуги для бездомних людей:

• притулок (нічліжка);

• притулок, де є можливість переночувати, випрати речі, отримати/ приготувати сніданок;

• центри соціальної адаптації для різних груп клієнтів: колишніх ув'язнених, бездомних жінок і тощо;

• «будинок на півдорозі», що слугує проміжною ланкою між прожи­ванням у стаціонарному закладі та самостійним проживанням;

• підтримувальне проживання в спеціальних будинках;

• підтримка в облаштуванні власного житла;

• центри релігійних організацій;

• центри для біженців

• комуна для спільного проживання;

• біржа житла;

• консультативні центри;

• центри денного перебування.

Діє й велика кількість громадських організацій, створених колиш­німи бездомними, або таких, що об'єднують також бездомних людей, фахівців та волонтерів, що працюють з ними. Вони можуть надавати як інформацію про можливі послуги, так і пропонувати певні види до­помоги для бездомних.

Також деякі організації, що допомагають конкретним групам клі­єнтів, як-от: організації залежних людей, кризові притулки, притулки для жінок, які зазнали насильства, спільноти самодопомоги, релігійні організації тощо, надають послуги проживання. Адже здебільшого, випадків, окрім того, що люди є бездомними, вони можуть мати також і низку специфічних проблем, на вирішення яких спрямовані зусилля інших соціальних організацій.

Щоб ефективно вирішувати проблеми бездомності, соціальна ро­бота має орієнтуватися на системний підхід та базуватися на відпо­відній інфраструктурі. Вона має включати нічліжки для всіх охочих. Клієнти, які потрапили сюди, здатні та бажають змінити спосіб життя, мають мати можливість для проживання в гуртожитку, хоча б поді­ляючи кімнату з іншою особою. Наступним етапом може бути про­живання в будинку готельного типу в кімнаті, де є можливість самому готувати їжу. І останній етап - це самостійне проживання, коли особа сама повністю сплачує за своє житло та самостійно організовує своє життя, але може звернутися за консультацією чи допомогою до соці­ального працівника відповідної агенції.

Очевидно, що подібна інфраструктура в Україні відсутня, тому од­ним із способів вирішення цієї проблеми може бути біржа житла при реєстраційному чи консультаційному центрі, де за участю соціально­го працівника та юриста бездомні можуть домовлятися чи укладати контракти з членами громади, які б хотіли підтримати бездомних, на­давши їм можливості для тимчасового проживання.