2.4.2. Зосереджена на завданні модель

У роботі з конкретними випадками поширений підхід, зосередже­ний на завданні. Він сформувався у західній науково-практичній діяльності з надання професійної допомоги вразливим групам на початку 1960-х років і відтоді не втратив своєї актуальності.

Цей підхід передбачає короткочасне цілеспрямоване втручання, яке надає клієнтові можливість не лише вирішити проблему, а й отри­мати досвід вирішення проблеми за рахунок активного залучення до роботи. Він ґрунтується на досягненні домовленості між клієнтом і соціальним працівником, при цьому керівна роль в обговоренні і ви­конанні роботи належить клієнтові. У його межах вирішення проб­леми здійснюється через постановку послідовних завдань, виконання яких забезпечує досягнення бажаної мети (рис.6)

У літературі розглядають дві моделі підходу, зосередженого на ви рішенні завдань, перший з них передбачає виконання завдань між з> стрічами клієнта з фахівцем (рис. 7), а другий - виконання завдань я між зустрічами, так і під час зустрічей (рис. 8).

Зазвичай проводять 8-12 консультацій за умови, що весь про­цес має тривати не більше трьох місяців. Фахівці вважають, що під час консультації можна приділити увагу та достатній час наданню клієнтові необхідної інформації, емоційної підтримки, виробленню бажаного уміння за допомогою тренування/репетиції, рольової гри, виконання практичного завдання. Роль соціального працівника по­лягає у мотивуванні клієнта до роботи, стимулюванні бажаної по­ведінки, допомозі з виконання завдань.

На відміну від кризового втручання, яке застосовують у випадку руйнації нормального функціонування людини, групи, спільноти, зо­середжена на завданні робота фокусується на цілком визначених про­блемах, а саме тих, що:

-визнаються та приймаються клієнтом;

-можуть бути розв'язані завдяки діям, які відбуваються поза кон­тактом соціального працівника і клієнта;

-можуть бути точно визначені;

-походять від «незадоволених потреб», які відчувають самі клієн­ти;

-є тими, що клієнти хотіли б змінити в своєму житті. Виділяють три основні стадії зосередженої на завданні моделі -

вивчення проблем, узгодження мети та часових рамок, виконання за­вдань, кожна із яких складається із дрібніших. Між ними є періоди підготовки й оцінки кінцевих результатів.

Перша стадія — вивчення проблеми —має на меті допомогти клієнту і працівнику зрозуміти характер і масштаб того, що турбує клієнта. Вона складається із окремих видів діяльності - сканування проблем, розгляд подробиць проблем, встановлення пріоритетів проблем.

Сканування проблем допомагає зрозуміти загальну картину трудно­щів клієнта без уточнення деталей і якихось пропозицій щодо їхнього розв'язання. Тому до уваги беруть усю інформацію, навіть якщо вона видається такою, що не стосується соціальної роботи. Від спеціаліста вимагають уміння добувати інформацію, допомагаючи клієнтові віль­но висловлювати свої проблеми. Труднощі цього етапу можуть бути пов'язані з тим, що клієнт може бути прикро враженим, надто засму­ченим, неспроможним викладати свої проблеми, тому може виникну­ти необхідність у повторних контактах; клієнт докладно розповідає тільки про одну з них і працівник ненав'язливо пропонує перейти до іншої або повертається до цієї стадії сканування пізніше; відчуваю­чи проблему, про яку клієнт не згадує, спеціаліст відверто висловлює свою точку зору, але не наполягає на ній, якщо немає ризику для ін­ших осіб; клієнт пов'язує свої труднощі із самим спеціалістом або установою, куди звернувся, що необхідно визнати та обговорити.

Подробиці досліджують за допомогою відкритих запитань, ви­значаючи чимало проблем. У ході докладного обговорення проблеми

можуть трансформуватися - зменшитися або розпастися на кілька інших, клієнт може також висловлювати нові, з якими необхідно до­датково розбиратися. Оскільки може накопичитися багато інформа­ції, необхідно робити записи. Успіх роботи на цьому етапі залежить від здатності утримувати певний фокус.

Після докладного розгляду проблем необхідно їх ранжувати (тоб­то визначити пріоритетність) і вибрати не більше трьох для конкрет­ної роботи. Процедура вибору пріоритетних проблем передбачає врахування таких чинників, як невідкладність проблеми, наслід­ки її загострення, шанси на пом'якшення, здатність спеціаліста та установи надати допомогу, мотивація клієнта для роботи над про­блемою, можливості неформальної підтримки, конкретність проб­леми. У більшості ситуацій, коли погляди спеціаліста і клієнта щодо пріоритетності проблеми не збігаються, варто зважати на бажання клієнта. Можливе також поєднання роботи над пріоритетними про­блемами обох сторін.

Друга стадія - узгодження мети та часових меж - дає змогу визначити, чого прагне досягти клієнт і який термін необхідний для цього. Важливими чинниками є: бажаність мети, яка підвищує мотивацію клієнта; її практичність; відсутність якоїсь загрози або шкоди для інших. Узгодження часових меж передбачає уточнення регулярності контактів. Загальна тривалість залежить від ступеня контролю клієнта над проблемою або ж від зовнішніх чинників та конкретності мети.

На основі перших двох стадій роботи клієнт і соціальний праців­ник укладають письмову угоду із зазначенням обраної для розв'язання проблеми, узгодженої мети і часових меж. Труднощами цього етапу може бути необхідність залучення інших людей для досягнення мети клієнта. Або ж ситуація, коли бажана для клієнта мета видається соці­альному працівникові практично недосяжною. В такому випадку роль соціального працівника полягає у відвертій розмові і підтримці клієн­та, якщо він сповнений рішучості діяти, адже вірогідність позитив­ного результату неможливо передбачити однозначно. За відсутності успіху соціальний працівник допомагає клієнту використати набутий досвід розв'язання проблеми.

Третя стадія - виконання завдання - це сукупність окремих кроків як елементів спільної роботи клієнта і соціального праців­ника для досягнення мети. Завданнями можуть бути будь-які необ­хідні для розв'язання проблеми види діяльності, у тому числі зміна мислення. Соціальний працівник урізноманітнює завдання з метою впливу на сильні сторони клієнта та його інтереси, враховуючи від­повідність завдань можливостям клієнта їх виконувати. При кожній зустрічі обговорюється стан виконання попередніх завдань і визна­чаються нові. Для соціального працівника обов'язковим є позитив­не підкріплення, заохочення за умов успішного виконання певного завдання, тоді як невдачі ретельно аналізують, розглядають пере­пони.

Роботу вважають завершеною, коли клієнт досягнув узгодженої мети. Це час оцінок спільної роботи. Щоб підтримати процес наді­лення клієнта повноваженнями, важливо підкреслити їхню роль у досягненні мети, необхідно відстежувати разом із клієнтом всі стадії роботи.

Цю модель застосовують для роботи як на індивідуальному, так і груповому рівні, для ефективного розв'язання як емоційних, так і матеріальних проблем (міжособистісних конфліктів, незадоволе­ності соціальними відносинами, проблем із формальними організа­ціями, труднощів у виконанні ролей, реактивних емоційних стресів, неадекватних ресурсів, психологічних та поведінкових труднощів). Цей підхід наділяє повноваженнями не тільки клієнтів, але й прак­тичних соціальних працівників, оскільки дає схему дій та відпові­дальності, а також можливість отримувати систематичний зворот­ний зв'язок.

Підхід має обмеження до використання, якщо передбачається тривалий у часі процес роботи; клієнт не виявляє мотивації до спів­праці з фахівцями (наприклад, набув статусу «клієнт» за рішенням суду, з примусу близьких); не вважає мету бажаною або прийнят­ною; має вагому обмеження до особистої активної участі у роботі через тяжкий фізичний чи психічний стан (перебуває у стані гострої кризи), є у спеціалізованому закладі довготривалого перебування (закладі інтернатного типу, лікувально-реабілітаційному закладі, місцях позбавлення волі).

Для того, щоб цей підхід виявився ефективним, потрібно, щоб соціальна служба забезпечувала підтримку короткостроковому ін­тенсивному втручанню, що передбачає регулярні зустрічі соціаль­ного працівника і клієнта, відведення достатнього часу для індиві­дуальної роботи сам на сам.

Зосереджена на завданні модель набуває дедалі більшої популяр­ності у фаховій соціальній роботі, оскільки вона дає соціальним пра­цівникам прагматичну й прозору схему стосунків із клієнтом, а самим клієнтам - відчуття партнерства та самоповаги.