3.9.3. Методи і технології соціальної роботи

Загалом соціальна допомога безробітними та їхнім родинам може передбачати: Ц

• консультування щодо працевлаштування і шляхів заробітку, все­лення надії на зміни;

• допомогу в оформленні відсутніх документів;

• сприяння в оформленні державної допомоги, пенсій, пільг;

• посередництво у наданні гуманітарної допомоги з різних джерел, залучення релігійних організацій до допомоги сім'ї, придбання за­собів для заробітку (купівля або оренда швейної машинки, облад­нання для теплиці тощо), долучення людей до груп самодопомоги.

Вибір засобів розв'язання ситуації втрати роботи і поліпшення становища в родині безробітного залежить не тільки від можливостей соціальної служби, яка надає допомогу, а й від адаптаційних якостей людини, що опинилася без роботи.

Адаптивна життєва активність (пасивність) - це особливості саморегуляції безробітним своєї поведінки на ринку праці відповідно до власних успадкованих і набутих життєвих диспозицій, актуалізо­ваних потреб, потенційних можливостей, самосприйняття тощо. Ак­тивність клієнта може бути як конструктивною, так і деструктивною. Конструктивна вона в тому разі, якщо цілі особи збігаються з бажан­ням працевлаштуватись, і деструктивною - якщо не збігаються. Для людей із адаптивною життєвою активністю характерне успішне при­стосування до умов ринкової економіки. У той час, як особи з адап­тивною життєвою пасивністю, є дезадаптованими. Це безробітні, ак­тивність яких, у кращому разі, виявляється в пориві, імпульсивності, негнучкості поведінки, у яких загальмоване відчуття того, що добре, а що погано, справедливо чи несправедливо. Після низки невдач та­ка людина «опускає руки», погоджується зі статусом безробітного, а конфлікт між «хочу» і «необхідно» вирішується на користь першого. Дуже часто така поведінка не збігається з пошуком роботи. Маючи настанову утриманця, такий безробітний вважає, що держава пови­нна забезпечити його роботою, а якщо ні, то надати соціальні пільги у вигляді різноманітних довідок.

Так звані активні безробітні більш схильні до зміни професії, мо­жуть піти навчатися на курси, освоїти новий фах. Для цього їм може бути достатньо консультування й надання належної інформації. Завдя­ки консультуванню клієнт досягає поглибленого саморозуміння, про­яснення ситуації, що дає змогу скласти стратегічний план виходу зі скрутного становища. Активні безробітні також можуть потребувати мінімальної (стартової) допомоги для започаткування якоїсь справи.

Пасивним безробітним, які зневірилися у своїх силах, важливо відновити самоповагу і впевненість. їм у нагоді може стати участь у тренінгу асертивності, призначеному для підняття віри в себе, опанування навичок самопредставництва. Такі тренінги передба­чають посилення впевненості клієнтів у власних силах, здібностях, формування позитивного ставлення до себе та своєї ситуації, набуття компетентності щодо вирішення проблемних питань у своєму жит­ті, нового досвіду, знань і вмінь, які дадуть змогу посилити контроль над обставинами свого життя. Принцип наснаження втілюється через такі способи: залучення клієнтів до активної участі впродовж усього заняття, обговорення можливих шляхів вирішення проблеми; надан­ня можливості вибору; інтерактивні методи навчання і робота в гру­пі; інформування стосовно як загальної ситуації на ринку праці, так і самих семінарів як форми роботи відповідно до запитів та потреб учасників; заохочення обміну думками, досвідом між учасниками се­мінару, певний зворотний зв'язок між керівником семінару та його учасниками, акцент на взаємодопозі.

У кожному разі соціальні працівники мусять переконувати людину, що дуже важливо знайти хоч якусь роботу, нехай непрестижну і ви­падкову, таку, що не подобається і не дає достатнього заробітку. Хоча наявність бодай такої роботи є доволі сильним антистресором і зни­жує психологічну депресію, разом із тим важливо спонукати людину до пошуку більш адекватної роботи.