3.9.2. Загальні підходи та принципи роботи

Розв'язання проблем безробіття є прерогативою соціальної полі­тики держави, зокрема політики зайнятості. Проте й соціальні пра­цівники долучаються до допомоги тим, хто втратив роботу, особливо тим, хто не має роботи тривалий час або перебуває у невигідному ста­новищі на ринку праці.

Накопичений українськими і зарубіжними дослідниками матеріал щодо наслідків безробіття підтверджує, що безробіття є сферою со­ціальної роботи, яка спрямована не лише на допомогу людині у подо­ланні повсякденних проблем, а й на розвиток у неї техніки подолання труднощів, навичок самоорганізації.

Призначення соціальної роботи з безробітними та їхніми сім'ями полягає у збільшенні можливостей людини повернутися на ринок праці, поліпшенні матеріального становища, зменшенні соціально-психологічної напруги в родині, сприянні в отриманні доступу до тих ресурсів і засобів, які передбачені державною соціальною політикою. Для соціальних працівників, які надають допомогу безробітним, важливо знати, що людина, яка втратила роботу, проходить певні ста­дії емоційного переживання.

Перша стадія - шок, емоційний вибух. Це доволі важке переживан­ня, особливо якщо втрата робота була раптовою (несподіване скоро­чення штатів, сварка з керівництвом тощо). При цьому важливо те, що розгубленість і страх є чинниками ризику: людина стає вразливішою до інших небезпек - хвороб, нещасних випадків. Людина може пере­живати неприйняття дійсності, відчувати гнів, що вихлюпується на кого завгодно в оточенні: рідних, колишніх колег, знайомих, випад­кових людей, з якими доводиться вступати в контакт, наприклад, у магазинах тощо. Почасти людина переживає цю стадію, ще не звіль­нившись, а тільки довідавшись про майбутнє звільнення. Сильним патогенним чинником є й постійна загроза втрати роботи.

Друга стадія — суб'єктивне полегшення і психологічна адаптація до ситуації. Ця стадія може тривати три-чотири місяці після втрати роботи. Уже в перші тижні, коли минає шок, багато людей відчувають полегшення і навіть радість - не треба поспішати вранці на роботу, з'явилось багато вільного часу, особливо якщо певні матеріальні збе­реження дають змогу протриматися якийсь час на попередньому рівні життя. Багато хто відзначає поліпшення здоров'я та настрою. Психо­логи визначили, що ті, хто спочатку подолав такі негативні наслідки звільнення, як депресія та низький рівень самоповаги, а потім уже почав пошук нової роботи, знаходять кращу зайнятість, більше задо­волені новою роботою.

Проте не завжди безробітні з часом починають відчувати психоло­гічний комфорт. У деяких з них стресовий стан залишається стійким і не зникає тривалий час. Людина сприймає своє становище не як від­починок, а як загрозу. Часто цьому сприяють об'єктивні причини (об­меженість фінансів, необхідність турбуватися про родину тощо). Три­валий стрес - це ніщо інше як наслідок невпевненості і навіть страху перед завтрашнім днем, породжені фінансовими труднощами. У такій ситуації в людини зароджується тривога, що, перш ніж вона знайде роботу і почне заробляти на життя, вона втратить майже все. Наразі психологи встановили, що чимало розлучень відбувається через ма­теріальні причини, отже, високим є шанс зруйнування родинних сто­сунків в умовах фінансових труднощів.

Третя стадія - погіршення становища. Воно зазвичай настає після півроку відсутності роботи. На цьому етапі спостерігається не тільки погіршення фінансового й соціального становища безробітного, а й дефіцит активної поведінки, обмеження кола спілкування, руйнуван­ня життєвих звичок, інтересів, цілей. Сил для протистояння неприєм­ностям стає дедалі менше.

Депресія посилюється, особливо руйнівну силу мають невдачі з пошуком нової роботи. Такі постійні невдачі можуть призвести до припинення пошуків і апатії.

Четверта стадія - безпорадність і примирення із ситуацією. Цей стан ще називають «набутою безпорадністю», і він виникає навіть за відсутності матеріальних труднощів, наприклад, коли люди отриму­ють допомогу з безробіття. Такий стан виникає в людини внаслідок відсутності у неї впливу на те, що відбувається з нею в житті, коли виникає віра в те, що жодна діяльність не матиме корисних результа­тів, а це, своєю чергою, погіршує здатність засвоювати корисні моделі поведінки. Безпорадність може сформуватися й унаслідок залежності

клієнтів від соціальної служби (центру зайнятості, центру соціальних служб для молоді, недержавних соціальних служб, які надають різ­ну допомогу). Набута безпорадність виражається у втраті мотивації, постійній стурбованості, пригніченості тощо. Часто людина перестає стежити за своїм зовнішнім виглядом, починає зловживати алкоголем, стає агресивною щодо членів своєї родини тощо.

Відвикнувши від напруженого трудового риі'<у, люди інколи вже боятися знайти роботу. Свідомо чи несвідомо вони починають шука­ти причини і відмовки, аби не піти на співбесіду до потенційного ро­ботодавця, «забувають» зателефонувати за зазначеним в оголошенні номером тощо. Загальними рисами, що характеризують портрет дов­готривалого безробітного, є: невисокий рівень соціальної активності, песимістичність, недовіра, високий рівень тривожності.

Особливим явищем, на яке мають зважати соціальні працівники, є так звана пастка безробіття — ситуація, коли отримання грошової допомоги (з безробіття, малозабезпеченості тощо) сприяє збережен­ню бідності, оскільки особі економічно вигідніше отримувати навіть незначну державну допомогу і не працювати, ніж мати низькооплачу-вану роботу з високим рівнем податків і відрахувань.

Безробітні часто мають супутні соціальні проблеми - брак житла, потрібних документів, хворіють на інфекційні та інші хвороби тощо. Наприклад, чимало людей, які виходять із місць позбавлення волі, не можуть влаштуватися на роботу, оскільки відбулася їхня декваліфі­кація і десоціалізація. Тому проблеми людей, які не мають роботи, потрібно вирішувати комплексно і обов'язково із залученням самого клієнта, що вимагає приділення особливої уваги роботі з мотивацій­ною сферою.