3.8.4. Організація надання послуг

В Україні соціальна робота з людьми, які стали жертвами насильст­ва, починає розвиватися лише наприкінці 90-х рр. XX ст. Насамперед цю роботу спрямовували на жінок і проводили такі громадські орга­нізації, як «Вінрок Інтернешнл» (Жіночий Консорціум ННД - США),

благодійні фонди «Жіноча доля», Грейс - Клуб» (жіночий культурно-просвітницький центр) та ін. Щоправда, у Києві було створено й державну структуру - Київський міський центр роботи з жінками. Однак про таке розмаїття організацій та послуг, яке спостерігається в інших країнах, говорити поки що не доводиться. Також в Україні і досі бракує механізму швидкого та ефективного захисту від насильства, особливо захисту дітей, відповідних інституцій і спеціалістів. Загалом сучасна українська система захисту прав та свобод людини працює не зовсім ефективно. У пресі постійно висвітлюються факти порушень, проте правоохоронні органи недостатньо реагують на такі порушення.

Разом з тим в останні роки в Україні ведеться певна робота щодо запобігання насильству в сім'ї. 15 листопада 2001 р. було прийнято Закон України «Про попередження насильства в сім'ї». Почала роз­ширюватися мережа державних соціальних служб, інформаційно-консультативних центрів, притулків для жінок, які зазнали насильства. Утім, ця мережа не є достатньо ефективною, а положення, задекларо­вані в законі, не втілюються в реальність, про що свідчить статис­тика Міністерства внутрішніх справ України. Допомогу жінкам, які зазнали насильства в сім'ї, надають фрагментарно і майже виключ­но у великих містах. Практичні моделі надання допомоги в україн­ських кризових центрах мало зважають на необхідність системного підходу з урахуванням усіх особливостей жінок, що зазнають насиль­ства в сім'ї, та важливість проведення паралельної інформаційно-профілактичної роботи.

Наразі соціальні працівники повинні вже зараз ініціювати робо­ту із захисту дітей від насильства. Послідовні та продумані дії спе­ціалістів із соціальної роботи здатні змінити практику роботи служб і установ соціальної сфери на місцях стосовно поліпшення захисту дитини від насильства. Необхідною умовою успіху є активна робота на міжвідомчому рівні, залучення всіх дотичних служб і установ до цього процесу.

У розвинених країнах привернення уваги як громадськості, так і науковців до проблеми насильства над жінками, поширення та актив­ний розвиток рухів за права жінок зумовили появу значної кількості практичних моделей надання допомоги жінкам-жертвам насильства в сім'ї.

Однією з перших форм допомоги жінкам були притулки («зпеіїегз»), які надавали жінкам такі види послуг: 24-годинні «гарячі лінії», за­безпечення житлом та працевлаштування, медичне обслуговування, допомога у вирішенні юридичних та майнових проблем, консульту­вання. Спектр послуг таких центрів розширювався з подальшим ви­вченням проблеми насильства в сім'ї. З моменту, коли насильство по­чало розглядатись ширше, ніж нанесення фізичної шкоди, однією з найважливіших послуг стало психологічне консультування. У 90-х рр. XX ст. в межах консультування використовували такі види і техніки психотерапевтичного втручання, як короткотривале цілеспрямоване кризове втручання, когнітивно-біхевіоральна терапія, групова та сімейна терапія.

Наприклад, у США функціонують державні, громадські і приватні соціальні і психолого-соціальні служби, які надають допомогу сім'ям у розв'язанні конфліктів і налагодженні стосунків між подружжям. Створено доволі жорстку систему контролю за насильством над ді­тьми, за якої соціальним працівникам надано право на кризове втру­чання (термінове вилучення дитини із родини й передачу до кризово­го центру або до тимчасової прийомної родини) та порушення питан­ня щодо позбавлення батьків права на виховання дитини.

Перший у США притулок для жінок, які зазнали насильства, та їхніх дітей створено 1885 року в Чикаго. 1990 року на території США та Канади налічувалося понад 1 250 притулків. Головна мета сучас­них американських притулків - це організація безпечного перебуван­ня, надання первинної допомоги, грошової, юридичної допомоги та медичних послуг. Жінки можуть перебувати там, доки не знайдуть роботи або нового місця проживання. Держава оплачує витрати на переїзд до будь-якого місця. При американському притулку функціо­нують школи та дитячі садки.

У США організації, які надають допомогу жінкам, які постраж­дали внаслідок насильства, отримують державне фінансування, хоча надавачами послуг, зазвичай, є недержавні організації.

Отож, окрім звичайних притулків у США, в рамках державної про­грами створено Правничий центр (Ье§а1 Сепіег), мета якого полягає у наданні юридичної допомоги. До переліку послуг таких закладів вхо­дять: юридичні консультації, зокрема по телефону, юридичний супро­від у цивільних справах (наприклад, розлучення), юридичний супро­від у кримінальних справах (коли жертва насильства скоїла злочин проти агресора і була заарештована), юридична допомога в разі, якщо жертва вбила свого насильника з метою самозахисту.

І нарешті, жінкам можуть бути надані так звані послуги «перехід­ного житла» (їгапзШопаі пошіп§): оплата квартири для жінок-жертв насильства і дітей, які після негативного досвіду вирішили змінити

ситуацію та перейти до самостійного життя; догляд за дитиною (діти перебувають у стінах спеціального центру, або додому приходить ня­ня від соціальної служби); юридичні консультації та супровід; навчан­ня нових навичок і програми для підвищення самооцінки; допомога в отриманні постійного житла та забезпечення інших потреб, таких як освіта чи консультування.

Нині в американських установах із надання допомоги жінкам, що стали жертвами насильства, є працівники різного профілю, які мають освіту бакалавра або магістра. Зазвичай, 6-Ю професіоналів працю­ють повний робочий день і ще кілька працівників мають часткову зайнятість. Крім того, до роботи волонтерами залучають жінок, які мали власний досвід зазнавання насильства. Останнім досягненням стало залучення юридичних консультантів та надання їм дозволу на розірвання шлюбних угод та оформлення розлучень.

У США для роботи в центрах працівники використовують мето­ди індивідуальної та групової роботи, особливо в групах самодопо­моги. В них жінки можуть прийняти оптимальні для себе рішення, спираючись на досвід інших учасниць. Працівники служб викорис­товують когнітивний та орієнтований на завдання підхід при вирі­шенні проблем. Його покладено в основу семикрокової моделі кри­зового втручання, розробленої Албертом Робертсом 1990 року й над­звичайно поширеної в різних закладах. Ця модель включає в себе такі кроки. 1) планування і представлення повної оцінки ситуації; 2) обгрунтування взаєморозуміння з працівником та важливості та­ких стосунків; 3) ідентифікація головної проблеми; 4)спрямованість на відчуття та емоції; 5) вивчення та генерування альтернативних варіантів вирішення проблем; 6) розвиток і формулювання активних дій; 7) перевірка.