3.7. Соціальна робота з дітьми, що залишилися без піклування батьків

3.7.1. Сирітство та бездоглядність як соціальні явища

Конвенція ООН про права дитини, яка набула чинності для Украї ни з 27 вересня 1991 року, називає дитиною особу до досягнення 1Н«І річного віку. Серед вразливих груп дітей особливо виділяються діти сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.

Дитина-сирота, за Законом України «Про охорону дитинства») (2001) - це дитина, в якої померли чи загинули батьки. Проте остап-І нім часом набуло поширення явище соціального сирітства, яке зумон лене ухилянням або усуненням батьків від своїх обов'язків щодо по-1 повнолітньої дитини. Соціальні сироти - це діти, батьки яких за річ шенням суду позбавлені батьківських прав, перебувають на лікуванні або в установах виконання покарання, а також діти, які при жишіх батьках, не позбавлених батьківських прав, страждають через відсут< І ність батьківського виховання та піклування.

Українське законодавство визначає таку групу дітей як діти, по збавлені батьківського піклування. До них належать ті, хто залишиної | без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських праи, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх пм мерлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перс» буванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внут» рішніх справ, пов'язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсут» ністю відомостей про їхнє місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов'язки, а також підкинуті діти, діти, батьки яких невідомі, діти, від яких під мовилися батьки, та безпритульні діти. Ще одна вразлива група д|« тей, визначена в законодавстві, - це безпритульні діти, тобто діти, які були покинуті батьками, самі залишили сім'ю або дитячі заклади, вони виховувались, і не мають певного місця проживання. Таких ді тей часто називають «дітьми вулиці».

Сучасне явище в Україні — поява дітей, чиї батьки виїхали на щю* бітки за кордон. Ці діти можуть виховуватися у власних родинах (нп-приклад, бабусею, батьком тощо), родинах родичів або неформалі.шіи прийомних родинах, їх можуть відправляти до інтернатів, інколи іч виховують спеціально найняті доглядальники. Фахівці відзначаю!ц

що такі діти можуть потерпати від жорстокого поводження або емо­ційної депривації (відсутності любові та уваги), втікати з дому або інтернату, перетворюватися на «дітей вулиці». Іншою небезпекою, що чигає на цих дітей, є звичка до споживацтва, до витрачання «легких коштів» (переказаних з-за кордону батьками), зокрема, на наркотики; відсутність контролю за поведінкою дитини з боку батьків. Нелегаль­на трудова міграція ставить під сумнів збереження цілісності сім'ї, як духовної, так і фізичної та юридичної. Вона спричинює соціальну ізо­ляцію сім'ї та дітей у сім'ї при вирішенні питань, пов'язаних із заро­бітчанством та вихованням дітей. Внаслідок цього спостерігається:

• соціально-педагогічна занедбаність дітей заробітчан, їхня соціаль­на дезадаптованість та недостатній рівень соціальних вмінь;

• девіантна поведінка дітей та їхніх опікунів.

• емоційно-вольова неготовність до школи молодших школярів;

• складнощі зі статево-рольовою та професійною самовизначеністю старшокласників.

У науковій літературі до причин залишення дітей без батьківського піклування відносять: соціально-економічні (економічна криза, безро­біття, голод, міграція) та соціально-психологічні причини (збільшен­ня кількості розлучень, втрата одного з батьків, погіршення клімату в родині грубим ставленням батьків до дітей, фізичним покаранням).

Втрата батьків або їхня відсутність з моменту народження чи пізні­ше руйнує психіку, волю, характер і, як наслідок, впливає на фізичний та інтелектуальний розвиток дитини. Зміни, зазвичай, виявляються в затримці психічного розвитку й інколи залишають свій відбиток на все життя. Численними дослідженнями доведено, що найповноцінні­ший розвиток діти отримують від своєї, «постійної» матері або особи, яка замінює її. Тоді вони розвиваються найкраще у всьому.

Конвенція про права дитини проголошує право кожної дитини на проживання в родині. Бо саме родина як безпосереднє соціальне ото­чення має максимальні, порівняно з іншими соціальними інститута­ми, можливості для поступового залучення дитини до світу соціаль­них та емоційних цінностей, до виконання соціально значущих ролей, до оволодіння знаннями, вміннями й навичками, необхідними їй для становлення соціальної та емоційної компетентності.