3.5.4. Організація надання допомоги

Поява нової суспільної проблеми - епідемії ВІЛ/СНІДу і допо­мога людям, які живуть з цією хворобою, спричинила утворення ВІЛ-сервісних соціальних служб, розвиток соціальної роботи з ВІЛ-позитивними дорослими, дітьми і їхнім оточенням, створення системи паліативного догляду за тими, хто перебуває на термінальній стадії.

Для того, щоб успішно боротися з ВІЛ/СНІДом, люди, які живуть з вірусом, повинні мати доступ до широкого спектру послуг з лікуван­ня, догляду і підтримки, які надаються комплексно. Така комплексна система догляду допоможе задовольнити потреби хворих по мірі по­гіршення їхнього стану на різних етапах розвитку ВІЛ-інфекції. До­гляд повинен надаватися різними службами такої комплексної систе­ми - службами добровільного консультування і тестування, заклада­ми системи охорони здоров'я різного рівня і соціальними службами, громадськими центрами підтримки і службами із догляду на дому.

Офіційні заклади охорони здоров'я можуть направляти пацієнтів в громадські організації, які, своєю чергою, можуть за необхідності направити своїх клієнтів в медичні заклади. На території району, який обслуговується, слід створити ефективну систему видачі на­правлень, куди повинні належати служби добровільного консульту­вання і тестування, базові лікарні і медичні центри, а також служби з догляду на дому. Всі ці організації і заклади повинні працювати у партнерстві.

Для підвищення якості послуг необхідно, щоб всі спеціалісти і організації, залучені до цього процесу, підтримували тісні контакти одна з одною для налагодження процесу надання медичних і соці­альних послуг. Концепція надання послуг у комплексі заснована на потребі в такій допомозі на всіх етапах розвитку ВІЛ-інфекції, почи­наючи з лабораторій добровільного консультування і тестування на

ВІЛ, медичних закладів, соціальних служб, закінчуючи громадськи­ми організаціями і доглядом на дому.

Для вирішення соціально-психологічних проблем ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей створюють ВІЛ-сервісні організації, що насамперед виконують просвітницькі функції: освіта молоді, освіта груп ризику, освіта суспільства загалом. Друга функція - це надання інформаційно-консультативної допомоги лікарів, психологів, юрис­тів тощо. Третя функція - підтримка людей, які мають ВІЛ-інфекцію, адже роботу такі організації ведуть з позицій прийняття, доброзич­ливості, повної анонімності. ВІЛ-сервісні служби також виконують профілактичну функцію.

Деякі західні країни, зокрема Сполучені Штати Америки, мають значний досвід у такій роботі. Більшість штатів пішло шляхом ство­рення великих центрів, які мають значні ресурси для всебічного задо­волення потреб ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей. До про­відних програм таких центрів належать:

• програма медичних послуг, яка пропонує традиційну медичну до­помогу;

• допомога клієнтам у подоланні негативних наслідків прийняття медикаментів (зазвичай проводять групове та індивідуальне кон­сультування);

• стоматологічне обслуговування;

• програма психічного здоров'я, в якій працюють психіатри, психо­логи, соціальні працівники, професійні волонтери. Вона передба­чає консультування на всіх рівнях - індивідуальному, парному, сі­мейному, груповому;

• робота в групах підтримки;

грошова компенсація отриманої професійної платної допомоги в

іншому медичному закладі;

консультування і лікування алкогольної і наркотичної залежностей;

тестування на ВІЛ і консультування;

надання житла ВІЛ-позитивним та хворим на СНІД людям.

Своєрідний центр створений у 1993 році в окрузі Вашингтон (США). Тут ВІЛ-позитивні батьки чи опікуни мають змогу на кілька годин залишити дитину, щоб владнати власні справи. З 1992 року в Лос-Анджелесі працює денний центр, створений кількома агенціями. Нін надає послуги 25 ВІЛ-позитивним дітям віком від 6 місяців до 6 років, тут є терапевтична допомога, медична, харчова та розвиваль-на підтримка, консультування, брокерські послуги та адвокатування, волонтерська вулична робота.

В Україні провідним надавачем соціальних послуг для ВІЛ-інфікованих є мережа державних соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, яка підпорядковується Міністерству у справах сім'ї, молоді та спорту. Щоправда, послуги ці мають переважно профілактичну спря­мованість.

Розвиток руху самодопомоги людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, організація недержавних центрів, в яких люди з ВІЛ можуть отримати консультативну, інформаційну, психологічну допомогу за принципом «рівний - рівному»; догляд та підтримка сімей з ВІЛ (навчання, адап­тація та соціалізація ВІЛ-позитивних дітей у центрах денного пере­бування; соціальний патронаж ВІЛ-позитивних дітей на дому; надан­ня психологічної підтримки найближчому оточенню дітей); догляд та підтримка ВІЛ-позитивних ув'язнених (розвиток руху самодопомоги серед ув'язнених; сприяння та лобіювання доступності медичних по­слуг для них) - ось далеко не повний спектр можливих програм під­тримки ВІЛ-позитивних людей у громаді на нинішньому етапі роз­витку соціальної роботи в Україні.

Проте для створення системи повноцінного догляду в громаді для ВІЛ-позитивних людей необхідно становлення й низки інших соці­альних служб і закладів, зокрема, резидентних (заклади, в яких можна мешкати тривалий або нетривалий час):

• «будинки на півдорозі» (медико-соціальні заклади тимчасового проживання, де людина проходить соціальну реабілітацію після посиленого медичного лікування або проходження реабілітації людьми, залежними від психоактивних речовин);

• групові будинки, гуртожитки і притулки;

• будинки для тимчасового перебування (їх використовують, якщо постійні доглядачі певний час не можуть виконувати своїх функ­цій);

• будинки сестринського типу (медико-соціальні заклади);

• хоспіси (заклад комплексної медичної, психологічної, духовної і соціальної допомоги, яку надає мультидисциплінарна команда з метою задоволення потреб невиліковно хворої людини в термі­нальній стадії та її близьких).

Крім того, складовими догляду в громаді можуть бути такі закла­ди, як денні центри, клубні будинки, терапевтичні спільноти, цен­три вільного перебування (заклади, де клієнтам не пропонується структурованого проведення часу, але створюються лише захище­не середовище, оскільки потрапити до такого центру можуть тільки ті клієнти, які мають направлення соціального працівника; у центрі

пропонують харчування, використання певних засобів проведення часу - комп'ютерів, ігор, приміщень для спілкування); наявні май­стерні з розвитку навичок; інформаційні центри і служби представ­ництва інтересів; кризові центри; телефони довіри; служби ескорту­вання транспортного супроводу тощо.

Частиною цієї системи є і надання побутових, реабілітаційних по­слуг на дому. До роботи в громаді належить і фостеринг - тимчасове всиновлення чи опікунство дітей-сиріт або дітей із особливими по­требами, від яких відмовилися біологічні батьки або які не мають на­лежних умов виховання.