3.5.3. Методи та технології соціальної роботи

Згідно із стандартами Всесвітньої організації охорони здоров'я вичерпна допомога людям, що живуть з ВІЛ/СНІДом, складається з

клінічної допомоги для всіх, психологічної та соціоекономічної під­тримки, залучення ВІЛ-позитивних та їхніх близьких, розвитку по­ваги до прав та забезпечення правових потреб (рис. 11).

У наведеній схемі кожна зі складових передбачає надання тих чи інших соціальних послуг, тобто практичної діяльності, спрямованої на вирішення соціальних проблем і поліпшення соціального життя. Навіть такий напрям, як клінічна допомога, не означає суто медич­них послуг, які надають співробітники медичних закладів. У частині проведення до- і післятестового консультування, участі у формуванні прихильності до ВААРТ медичні заклади тісно співпрацюють з не­державними ВІЛ-сервісними організаціями.

Зауважимо також, що форми і методи соціальної роботи з ВІЛ-позитивними людьми певною мірою варіюються від того, на якому етапі захворювання перебуває людина.

Зауважимо також, що психосоціальна допомога може бути надана у формі індивідуального психологічного і соціально-психологічного консультування, індивідуальної, сімейної чи групової соціальної чи психотерапевтичної роботи. Поряд із професійним консульту­ванням психолога, психотерапевта чи соціального працівника ВІЛ-позитивним і їх близьким можуть допомогти знайти та використати власні ефективні і безпечні способи виходу з кризи в групах само­та взаємодопомоги, ВІЛ-сервісних організаціях (непрофесійні кон­сультанти), де працюють ті, хто має такі самі проблеми.

Форми і методи соціальної роботи з людьми, які живуть із ВІЛ, визначені загальними фаховими підходами до організації роботи на різних рівнях надання допомоги, а також стандартами надання до­помоги цій групі осіб, їхніми потребами на різних етапах захворю­вання.

Методи соціально-психологічної реабілітації ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей:

• дотестове та післятестове консультування;

• групи самодопомоги для людей з ВІЛ;

• робота з родичами та близькими ВІЛ-інфікованих людей;

• представництво інтересів людей з ВІЛ/СНІДом. Медіа-представ-ництво.

Дотестове та післятестове консультування. Основна мета кон­сультування людей з ВІЛ - оцінка ризику, зменшення ризику, просвіт­ницька робота з питань ВІЛ/СНІДу, пояснення результатів тесту. Іде­ально, якщо передтестове та післятестове консультування проводить один і той самий спеціаліст. Він повинен встановити довірливі сто­сунки з клієнтом. Тоді він зможе найкраще оцінити та керувати реак­ціями клієнта щодо результату тестування.

Найбільшу потребу в консультуванні мають особи, яким вперше поставили діагноз ВІЛ-інфекція. Це пов'язано з великою кількістю психоемоційних реакцій, які виникають при повідомленні про наяв­ність в крові антитіл до ВІЛ. Було встановлено, що консультування на цьому етапі повинно бути регулярним, виявляти суїцидальні феноме­ни і коректувати їх. Потреба в консультуванні має змінний характер, залежить від психосоціальноі стабільності пацієнтів і виникає по мірі появи проблем.

Передтестове консультування є обов'язковим для всіх громадян, яким роблять тести. В процесі такого консультування виявляють не­обхідність тестування, оцінюють загальний стан здоров'я, наявність ризикованої поведінки, обговорюють зниження шкоди, пояснюють зміст і значення тесту, готують до результату тестування. В проце­сі консультування клієнт отримує інформацію про так званий період «вікна» в перебігу хвороби, про безпечну поведінку і засоби захис­ту від ВІЛ-інфекції. Крім того, клієнту потрібно надати психологічну підтримку, тому що він перебуває в стані стресу під час очікування •результатів тесту.

Тестування дає змогу виділити три групи лю^ей, які потребують післятестового консультування: ті, хто виявився інфікованим ВІЛ і потребує підтримки; ВІЛ-негативні особи з категорії високого ризи­ку; ВІЛ-негативні особи з категорії низького ризику.

Під час післятестового консультування при негативному результаті консультант повинен повторити всю інформацію, яку він надавав до тестування.

Післятестове консультування при позитивному результаті є власне кризовим консультуванням, воно має бути конфіденційним і прово­дитися наодинці з клієнтом. Ніколи не слід сповіщати результат по телефону.

Групи самодопомоги. Учасники групи взаємодопомоги ВІЛ-інфі­кованих та хворих на СНІД людей діляться своїми почуттями і на­копиченим досвідом, і це дає кожному унікальне відчуття співпере­живання і взаємної підтримки, а також дає змогу зібрати разом прак­тичну інформацію і способи подолання труднощів. Такими групами керують самі учасники. Деякі групи розширюють сфери своєї діяль­ності. Крім внутрішнього обговорення наявних проблем і шляхів їх­нього вирішення, вони можуть, наприклад, надавати інформацію і до­помогу іншим людям, які зіткнулися з проблемою ВІЛ-інфекції. Іноді в роботі групи беруть участь спеціалісти - лікарі, юристи, психологи та інші. Деякі групи мають оплачуваних працівників, інші діють ціл­ком на добровільній основі.

Створення і розвиток груп може відбуватися різними шляхами, в більшості випадків ініціаторами створення групи є або самі ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД люди, або спеціалісти, які їх обслуго­вують (наприклад, медичні працівники, соціальні працівники), які бачать необхідність в додатковій морально-психологічній підтримці своїх клієнтів чи їхніх близьких. З часом неформальна група може перетворитися в організацію з власним юридичним статутом чи стати структурною частиною громадської організації, яка вже існує. Інші групи спеціально зберігають свою неформальність. Деякі групи ство­рюються на певний період часу, а потім закриваються - наприклад, коли бажані зміни досягнуті.

Робота з родичами та близькими ВІЛ-інфікованих людей. Сім'ям, які доглядають за хворими, необхідно надавати підтримку, щоб втри­мати їх від розпаду і допомогти людям, які піклуються про хворих членів родини, займатися важливими справами. Тому близьким і ро­дичам ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД людей мають бути перед­бачені такі ж послуги з соціально-психологічної підтримки, як і для самих клієнтів, а саме: консультування (психологічне, інформаційне тощо), групи самодопомоги, захист прав та інтересів.

Представництво інтересів (адвокація) - це процес, спрямований на зміну політики, законів і практик, які використовуються впливови­ми людьми, групами або закладами.

В Україні часто говорять про порушення прав людей, які живуть з ВІЛ. Проте, з часу проголошення незалежності в Україні відбулося лише декілька прецедентів, коли ВІЛ-позитивні люди звернулись за правовою допомогою. Зазвичай люди не звертаються до суду, оскіль­ки бояться розголошення діагнозу, що тісно пов'язано з питанням дискримінації та стигматизації ЛЖВ.

Відомо, що ЗМІ мають потужний потенціал у процесі формування певних уявлень у суспільстві щодо тієї чи іншої проблеми. Тому за­лучення мас-медіа до представництва інтересів (адвокації) людей, що живуть з ВІЛ/СНІДом могло б бути сильним інструментом впливу на осіб, що приймають рішення. А саме соціальна реклама по телебачен­ню та радіо допомогла б суттєво збільшити кількість звернень. Люди мають знати, що такі послуги надаються, до того ж безкоштовно. Та­кі методи представництва інтересів як прес-реліз, інтерв'ю в засобах масової інформації, прес-конференція, написання листа або статті в газету є методами медіа-представництва.

Соціальна робота з ВІЛ-позитивними дітьми передбачає такі форми та психокорекційні методики як-от: арт-терапія, казкотера-пія, лялькотерапія (клоунотерапія), терапія середовищем, ігрова те­рапія, логотерапія, фітотерапия тощо. Звичайно, що можливі й інші стратегії втручання - соціальний супровід, представництво інтере­сів тощо.

Одна з найпоширеніших форм психосоціальної роботи з дітьми -ігрова терапія, тобто використання ігрових ситуацій в терапевтич­ному середовищі. Це найприродніший, у деяких випадках практич­но єдиний спосіб корекції поведінки, розв'язання проблем дитини. Під час ігрової терапії дітям надають можливість «програти» свої почуття та проблеми, так як дорослим «виговоритись» під час бесід з консультантом.

Досить часто про ВІЛ-статус стає відомо, коли жінка проходить обстеження у період вагітності. Соціальний працівник може допомог­ти ВІЛ-позитивній вагітній жінці через:

• консультування з різноманітних питань життя з ВІЛ/СНІДом;

• консультування з приводу догляду за дитиною;

• консультування про специфіку діагностики і лікування дитини (в контексті реальних можливостей району, в якому жінка проживає);

• психологічну підтримку, можливо, при залученні психолога;

• роз'яснення, яку допомогу має право отримувати від держави жін­ка і її дитина;

• роз'яснення, яку підтримку вона може отримувати від соціальних служб і громадських організацій та ін.

Дуже актуальною в Україні є проблема відмови від немовлят в по­логових будинках саме ВІЛ-позитивними жінками, але ці відмови не завжди залежать від ВІЛ-позитивного статусу жінки. І саме вчасна допомога соціального працівника може запобігти прийняттю необ­грунтованого рішення жінки відмовитись від дитини і не набувати батьківства з самого моменту народження дитини, що, своєю чергою, дуже ускладнює повернення дитини в сім'ю пізніше, коли жінка змі­нює своє рішення. Проблема раннього сирітства дітей, народжених ВІЛ-позитивними жінками, є подвійною: якщо подальшою долею дитини-сироти опікуються державні інтернатні заклади, то діти, на­роджені ВІЛ-позитивними жінками, або біологічні і соціальні сиро­ти унаслідок смерті батьків від СНІДу є зовсім незахищені. їхнє по­дальше перебування в дитячих будинках на законодавчому рівні не обґрунтовано, тому вони залишаються просто в інфекційних відді­леннях дитячих клінічних лікарень, де, звісно, немає системи педаго­гічного розвитку дитини. Про такі обставини варто інформувати тих жінок, які висловлюють намір покинути дитину після народження.

Важливий напрям соціальної роботи з ВІЛ-позитивними людьми -формування прихильності до вживання високоактивної атиретро-вірусної терапії (ВААРТ), що сповільнює розвиток імунодефіциту. Для оптимального пригнічення розмноження вірусу за схемою ВААРТ необхідно чітко дотримуватися призначеного режиму лікування. До­слідження засвідчили, що для досягнення оптимального результату хворий повинен прийняти 90-95% призначених доз ВААРТ, завдяки чому імовірність встановлення стійкого контролю за вірусом зростає. Інтервенції для покращення режиму прийому ліків зазвичай спрямо­вують на три компоненти: інформування людей про ВІЛ-інфекцію та методи її лікування; формування чи зміну поведінки, пов'язаної з дотриманням режиму лікування, та надання емоційної підтримки клієнтам.

Паліативна допомога, яка здійснюється переважно на етапі СНІДу, складається з: медичної паліативної допомоги, спрямованої на змен­шення фізичного болю, а також допомоги родині при втраті близької людини, соціально-економічної допомоги, духовної і релігійної під­тримки. Передбачає якомога триваліше продовження активного життя клієнта і надання психологічної підтримки родичам хворого за життя та після його смерті.